Історія

Могутній рід Острозьких і літопис східноволинської землі тісно переплетені єдиною історією, яка породила на світ чимало переказів, легенд та міфів, а залишила по собі вічну пам’ять в кожному камені їх могутніх замків, в кожному звуці малинових дзвонів побудованих ними величних храмів і щиру вдячність за ім’я кожного видатного випускника заснованого ними світоча знань…

Витоки його існування загубилися десь в кінці XV століття, коли в 1497 році Дермань в числі інших дев’яти сіл милістю великого князя Олександра Ягеллончика (1 461 – 1506) була дарована гетьману великому литовському Костянтину Івановичу Острозькому (1460 – 1530). Інакше пояснити появу православного монастиря святої Трійці нехай на околицях, але все ж католицької Литви, неможна.

Тим більше, що згідно зі збереженими документами в 1499 році в дар від нового господаря з давнього православного роду обитель отримала книгу «Повчання», а через сім років – Євангеліє у срібному окладі разом з дорогоцінної церковним начинням. Хоча перша згадка про фундуш для утримання братії в силу обмеженості кількості історичних документів припадає лише на 1512 рік.

Вже через півстоліття в реєстрі дерманського монастиря значилися дерев’яна церква Пресвятої Трійці, каплиця святого Дмитра і вежа-дзвіниця, причому з причини відсутності інших міських оборонних споруд периметр був обнесений кам’яним муром з дерев’яним оборонним поясом – таким прийняв його в своє відання призначений сюди в якості управителя в 1575 році першодрукар Іван Федоров (1520-і – 1608).

Свій офіційний статус, як і значно збільшений фундуш, обитель отримала з рук представника наступного покоління зберігачів православних традицій в Литовському князівстві – Костянтина Костянтиновича Острозького (1526 – 1608) з нагоди свого столітнього ювілею в 1602 році.

Тоді ж для виконання раніше отриманого благословення патріарха Олександрійського Мелетія Пігаса (1549 – 1601) почала втілюватися в життя мрія князя Костянтина про перетворення Дермані в великий просвітницько-богословський центр: перебудова монастиря, створення на його базі кіновії, заснування школи для обдарованих з вивченням слов’янської, грецької та латині, а також організація роботи друкарні.

В рамках реформування притулку святих отців в тому ж 1602 році була закладена кам’яна Троїцька церква всередині монастирського оборонного периметра на місці колишньої дерев’яної.

І хоча через три роки (1605) після заснування друкарня за наказом Костянтина Костянтиновича була перенесена в столицю його володінь – місто Остог, православна Дерманська обитель залишилася однією з найвпливовіших на литовських землях, що після підпорядкування їй Хрестовоздвиженського та Преображенського дубенських монастирів звело просвітницький центр на березі річки Устя в ранг Лаври.

Після смерті свого покровителя в умовах поширення прийнятої в 1596-му Брестської церковної унії православний чоловічий монастир тримав оборону ще десятиліття, але впав в 1627 році від руки свого нового настоятеля архімандрита Дерманського Мелетія Смотрицького (1577 – 1633), який прийняв і впровадив в підлеглих структурах греко-католицький обряд.

За два століття обитель, що змінила своє константинопольське підданство на служжіння Ватикану, поступово розгубила свій просвітницький потенціал, хоча сама християнська святиня до розпаду Речі Посполитої перебувала в досить хорошому стані.

Повернення ж її до православ’я пов’язане з анексією Волині після третього поділу Польщі в 1795-ому Російською імперією, внаслідок якої єдиний тандем держави та церкви почав планомірне знищення всіх католицьких і греко-католицьких оплотів віри в боротьбі за уми і серця громадян на новопридбаних землях. Монастир в Дермані знову став православним 21 листопада 1821 року.

А почалося нове життя старої обителі з великої трагедії – руйнівної пожежі, що знищила острозький Преображенський монастир, після чого його залишена без даху над головою братія перебралась в 1822-ому на береги Усті.

Насамперед після ремонту в оплоті православ’я почалися роботи по відновленню втраченого статусу просвітницького центру, коли в найкоротші терміни в стінах побудованого на його території в 1827-му будинку засновується цілий ряд навчальних закладів: школа іконопису (1827), школа дяків (1829), повітове та парафіяльне училища (1833), загальна чисельність учнів яких сягала двох сотень.

Починаючи з 1842 року, коли кляштор отримав статус першокласного, в його долі починається епоха процвітання пов’язана з перенесенням через три роки сюди офіційної резиденції єпископів Острозьких, що почалося з грандіозної реконструкції комплексу під наглядом Ієрофея Лобачевського (1789 – 1871).

Підвищенню статусу Преображенського чоловічого монастиря посприяли і внутрішні єпархіальні негаразди Волинської духовної семінарії 1873 року, котрі привели під його крило кременецьке Богоявленське братство.

Так що, не дивлячись на перенесення в Кременець Острозької єпископської катедри, Дерманський оплот православ’я в кінці XIX століття не тільки славиться своєю учительською семінарією з великою богословською бібліотекою з книжками на багатьох європейських мовах, але і переживає чергову реставрацію, що торкнулася його внутрішніх інтер’єрів (відновлено іконостас, настінна розпис оновлена олійними фарбами).

Спокій і мирне співіснування закінчилися для монастиря з початком бойових дій Першої світової війни ХХ століття – спочатку в 1917-му була закрита вчительська семінарія, потім після невеликого періоду міжвоєнного затишшя під крилом Польської Республіки (діяли жіноче і чоловіче духовні училища, проводилися антисектантські курси) в 1944-ому з благословення Рівненського єпископа Панкратія (1890 – 1972) ліквідовано Преображенське чоловіче братство, а його місце зайняли сестри Зимненської та Обіцької обителей.

Але радянська атеїстична влада в післявоєнний період почало нову хвилю репресій проти церкви, під час якої монастир в 1960 році було закрито, його мешканок переселено в Корецький кляштор, а сам комплекс передано восьмирічній школі-інтернату для дітей з фізичними та розумовими вадами.

Лише набуття Україною незалежності дозволило духовенству знову вступити в права володіння Дерманської обителлю – 30 листопад 1991 року його офіційно було повернуто православної церкви, а вже 24 грудня рішенням Священного Синоду був відкритий Свято-Троїцький жіночий монастир.

З тих пір тут не припиняються роботи по відродженню давньої духовної святині. За два десятиліття були відреставровані дзвіниця і Троїцький собор (1998), освячений теплий храм на честь преподобного Федора Острозького (2004), закладений гостинно-трапезний корпус (2007), набув святості теплий храм на честь Миколи Чудотворця (2012)… На цьому братія не збирається зупинятися – перетворення святині тривають.

Архітектура

Неправильний багатокутник Троїцького монастиря в Дермані на березі ріки Усті – добре збережений зразок оборонної храмової архітектури XVI століття. Високі кам’яні стіни і надбрамна вежа – найстаріші частини комплексу, а твір зодчих початку XVII століття – Троїцький собор – його домінанта. Крім того всередині периметра знаходяться церква Казанської ікони Божої Матері і цілий ряд господарсько-побутових споруд більш пізнього часу створення.

Розташована в північно-східному кутку п’ятиярусна (останній надбудований наприкінці XIX століття) надбрамна вежа має із зовнішнього боку прямокутну прибудову, увінчану бароковим фронтоном. Її відмітними архітектурними особливостями служать стрілчасті віконні арки третього та п’ятого ярусів, а також сліпа аркатура четвертого.

Тричастинний однокупольний прямокутний в плані (25м х 17м) з притвором Троїцький собор, що займає центральну частину внутрішнього подвір’я, виділяють високий восьмигранний барабан купола зі світловими вікнами, пілястри (спарені на північно-східному і південно-західному фасадах) тосканського ордера, напівкругле вікно з замковим каменем у щелизі нартекса, високі віконні арки з архівольтами, широкий фриз між профільованих карнизів та трикутні фронтони двосхилого даху.

Його внутрішній виконаний в класичному стилі обсяг членують восьмигранні в перерізі стовпи, на які перенесено вагу купола через вітрила пружних арок, стіни ще зберігають сліди розпису середини XIX століття, а іконостас блищить оновленої позолотою.

Флігель з теплою церквою дерманського Троїцького монастиря побудовано в південній частині комплексу біля оборонної стіни з використанням елементів більш ранньої конструкції. Його відмінною рисою є т-образний периметр, центральна частина якого увінчана ламаною лінією декоративного фронтону, слуховим напівкруглим вікном, віконними бровками другого ярусу та пілястрами тосканського ордеру.

Двоповерхова будівля келійного корпусу замикає південно-західну частину оборонного периметра. Її не один раз перебудований і значно збільшений периметр при зовнішньому аскетизмі архітектурного оздоблення підкреслюють високий ганок під напівкруглою покрівлею, що спирається на спарені колони тосканського ордера і має профільований лобовій карниз.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Рівненська обл., с. Дермань-2, вул. Незалежності.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Р05 (Городище – Сарни -Рівне – Старокостянтинів) до с. Верхів або по Т1801 (Здовбиця – Мізоч – Дубно) до Мізоча, а потім повернути на Дермань. У селі прямувати головною до Свято-Троїцького монастиря.

Громадським транспортом з Дубно до Дермані Другої, в центрі якої розташована стародавня фортеця-монастир.