Самотній відріг над долиною річки, що тягнеться аж до горизонту, і самотні остови фортечних стін як пам’ять про минулі битви та урочисту велич, які розвіяли по волинській землі вітру часу.
Вся картина багатства минулого, печалі сьогодення і туманності майбутнього написана на цегляній кладці, на дні каменях льохів, в лабіринті високої вежі.
Останній дарунок творця своєму дітищу, який через століття буде опромінювати своїм світлом маленьке містечко загублене десь в глибинці волинської землі.
Унікальний витвір невідомого майстра як вічна пісня смертних огорнута в кам’яні обладунки во славу небес.
Радість, страждання і надія католицької громади міста на століття відображена в барокових крутках і срібному голосі дзвонів, які крилами віри обіймають стародавнє місто на березі швидконогої річки.
Два храму в одному кам’яному вбранні як унікальний симбіоз епох і стилів під черепичним дахом в знак примирення і наступності часів.
Тричі народжена з небуття силою духу волинської землі щоб протистояти всім порокам цього грішного світу, несучи світло, добро і любов небес.
Володарка природних стихій на гребені домінуючої висоти в стародавньому місті на березі звивистої річки.
Вмираючий і відроджуваний кожен раз в новому обличчі зі старою загартованої в боях з долею душею він – символ древнього міста на березі швидконогої волинської річки як літопис українського народу написаний в історії однієї історичної перлини.
Син єдиної віри і пасинок різних конфесій в боротьбі за існування по волі земних владик.
Храм, який пройшов шлях і пізнав усі прикрощі долі тієї, чиїм ім’ям він названий, щоб лише на зорі нового часу вступити в світ спокою та благоденства.
Одна з перлин корецької намиста загублена десь серед розлогої зелені річкового закруту схожа на багато інших і унікальна своїми родзинками.