Історія
У ті давні часи, коли волинські землі були однією із тих нероздільних частин, що складали всю силу і могутність першої української державності з центром в стольному граді Києві, на жвавому Дубенському тівельному шляху неподалік один від одного розташовувалися два селища Коршів і Кунин. Причому згідно непрямим документальним згадкам від 1136 року в останньому вже існував православний храм (в запису фігурує місцевий дяк з Новгорода).
Ось тільки монгольський Західний похід 1236-1242 звів нанівець століттями створюваний мироустій, побудований на принципах законного порядку і економічної вигоди, щоб на довгі століття занурити українські землі у пітьму неволі і постійних війн, а жителів тих двох маленьких селищ залишити без даху над головою, коли вони, рятуючи своє життя, кинули на розграбування кочевників свої домівки і храм заради порятунку в довколишніх дрімучих лісах. Після тих трагічних подій на два століття Кунин було викреслено з літописної історії.
Відродився він вже у Великому князівстві Литовському в якості власності маршалка Волинського і старости Луцького Олізара Шиловича (- 1486), а через десятиліття грамотою Олександра Ягелончика (1461 – 1506) підтверджується право володіння за прославленим своєю богоугодною діяльністю з будівництва православних храмів Костянтина Острозького (1460 – 1530).
Так що не викликає сумнівів, що в новопридбаних володіннях, серед яких було і село на березі Піщанки, князь Острозький заснував (або відновив) православну церкву як запоруку єдності і сили громади, хоча документальних підтверджень того час і не зберег.
Потім свою криваву жертву волинської землі зберуть україно-польська війна 1648 – 1657 років, морова пошесть 1667-го, що залишила в живих лише чверть населення Кунина, та незліченні турецько-татарські набіги, після яких селище залишиться знекровленим з руйнуючимся дерев’яним храмом на околиці, але не переможеним.
Навіть в умовах повного господарського потурання з боку останнього Острозького ордината Януша Олександра Сангушко (1712 – 1775) у громади вистачило власних сил і коштів на спорудження нової православної парафіяльної церкви на колишньому місці, яка була освячена в 1746 році на честь Георгія Переможця як символ незкореного духу українського народу.
Нова святиня, парафія якої поширювалася так само і на село Коршів, тим більше що опинилася після анексії Волині східною імперією двоголового орла (Третій поділ Речі Посполитої 1795-ого) в державі протекціонізму православ’я, протягом XIX століття не тільки міцно утримувала позиції, маючи в реєстрі свого майна сорок три десятини землі, а й розширила свій вплив за рахунок приписаної Дмитрівської церкви в Уїздці з тридцятьма двома десятинами. Це дозволило парафії утримувати церковні чотири школи (по одній в Кунині і Коршіві, дві в Уїздці).
Щасливо переживши дві світові війни ХХ століття Георгіївський храм на довгі роки був відлучений від церкви немилосердною рукою войовничого атеїзму країни рад, зустрівши як порятунок українську незалежність 1991 року, щоб на зорі ХХI століття продовжити війну з Московією вже на релігійному поприщі (російський патріархат в 1995-ому збудував буквально в парі десятків метрів від древніх стін свою підробку під старовину).
Зараз один зі древніх зразків волинського дерев’яного зодчества, переживши реставрацію початку 2010-х, продовжує нести розумне, добре, світле в серця православних парафіян, щоб зміцнити їх віру і дати сили відстояти наперекір усім агресорам-тиранам свою свободу.
Архітектура
Дерев’яна на кам’яному фундаменті тризрубна (довжина – 20м, ширина – 15м, висота – 25м) триголова кунинська святиня унікальна не тільки своїм хрестовим в плані контуром (з півночі і півдня до нефу прибудовані невеликі сіни), але і нашаруванням обсягів від квадратного бабинця до восьмерика на четверику нефа, до якого зі сходу примикає п’ятигранна апсида. Загальний малюнок доповнюють згладжувальні залами покрівлі.
З архітектурних деталей Георгіївської церкві варто відзначити вертикальне членування аркатурою, розташовані високо над землею круглі і хрестоцвіті вікна зі шропсами, профільований карниз, зімкнені з заламом глави, маленькі вінчаючі цибулинні завершення на глухих восьмигранних барабанах та поярусне зменшення обсягу, що візуально полегшує масивність конструкції.
Розташована в західній частині комплексу двох’ярусна приземкувата дерев’яна дзвіниця під чотирисхилою покрівлею примітна лише характером візуального членування виконаного методом вертикального (перший ярус) та горизонтального (верхній) укладання дощок і коробовим арками віконних прорізів.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Рівненська обл., с. Кунин, вул. Підгірна, 8.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Т1801 (Дубно – Мізоч – Здолбунів – Рівне), яка проходить через Кунин. У селі біля школи повернути на схід (вул. Підгірна, що виходить до храму).
Громадським транспортом з Дубна / Рівне до зупинки «Кунинський школа», а потім – два квартали по вул. Підгірній до Георгіївської церкви.