Історія
Місто над Устей вже півстоліття як завдяки стараннями Несвизьких мало Магдебурзьке право і відвоювало собі місце в торговому світі Речі Посполитої, а крім грекокафолический церкви інших храмів на його просторах не спостерігалося, що було пов’язано з православним віросповіданням його господарів і відсутністю іншої скільки-небудь значущої релігійної громади.
При всій одіозність фігури Беати Острозької (1515 – 1576) в історії волинської землі, яка розпоряджалася Рівне як вотчиною, а не заставною спадщиною доньки (офіційним опікуном осиротілої Ельжбети (1539 – 1582) виступав дядько князь Костянтин Костянтинович Острозький (1526 – 1608)), одним з її безсумнівних вкладів у формування майбутнього унікального багатоликого і мультикультурного вигляду міста було будівництво першого дерев’яного костелу Успіння Пресвятої Богородиці.
Згідно фундації від 18 вересня 1548 року в фонд костелу були крім майново-грошової забезпечення: десятини з поміщицьких полів сіл Заборя і Новий-Двір та 40 гаріцев меду, входили село Тюткевичі (станом кордонів на момент володіння боярином Сцитем Кончадіром) та земельний плац для будівництва плебанії, і це крім податі з місцевих католиків. За це Ксьонз зобов’язувався у неділю та святкових днях промовляти проповідь «Sanam et veram», а також служити обідню за здоров’я княгині Беати, всіх її предків та нащадків.
Черговий руйнівний набіг татар 1570-ого практично стер Рівненську католицьку святиню з лиця землі: її багате церковне майно розчинилося в далях кримських степів, а село Тюткевичі на тридцять вісім років захопили ворогуючі між собою зять Беати Лукаш Гурки (1533 – 1573) і її останній чоловік Альберт Ласский (1536 – 1605). Так що на три з половиною десятиліття міської костел фактично перестає існувати.
Відроджувати його довелося вже княгині Анні Острозькій уродженої де Штангберг (1575 – 1635), яка в якості опікунки своїх малолітніх дітей спадкоємців Рівне Олександра та Януша новим фундаційним актом від 6 грудня 1606 року взяла на себе зобов’язання побудувати за свій рахунок новий храм і за згодою Луцького біскупа призначити його настоятелем Якуба Слуцького при поверненні парафії всього раніше дарованого майна.
Через тринадцять років перед своєю смертю під час чергового татарського набігу Павло Януш Острозький (- 1619) як законний господар підтвердив для костелу в Рівному все раніше надані фундації, додавши до них озеро поблизу костельного села Тюткевичі, млин на річці і дозвіл на заготівлю деревини для будівельних потреб чи опалення.
З кожним поколінням господарів Острозького майорату католицька святиня ставала все багатшою: Катерина Замойська (1602 – 1642) надала йому десятину зі всякого хліба з фільварку Забоя, в 1566-ому їй було передано частину міських сінокосів, Олександр Концпольскій (1635 – 1720) в 1703-ому надав наділений юрдикою плац «на Зарів’є» (місце, де колись стояв православний храм), що стало причиною його швидкої забудови міщанами.
Під час Північної війни спочатку влітку 1706-ого шведські, а потім практично в перебігу року російські війська під час свого примусового квартирування значно розграбували Рівне. Костел після їх «подвигів» залишився в досить жалюгідному стані, але своєчасне втручання все того ж князя Олександра швидко повернуло його до життя.
З приходом до влади Януша Олександра Сангушко (1712 – 1775) та розвалом Острозької ординації в 1754 році стан костелу в Рівному кардинально змінився на краще, адже фактичні власники міста князі Любомирські не залишали його своїми постійними турботами: збільшено утримання, виготовлено нові бічні вівтарі, збільшено число ксьонзів.
А в 1773-ому, при підтримці синів Станіслава Любомирського, черга дійшла і до перебудови храму в камені, на яку тільки магнати виділили сорок тисяч злотих, а керуючий маєтками – понад вісім. І при всьому цьому будівництво рухалося дуже повільно і тривало чотири десятеліття.
Помилки у виборі місця для будівництва (підтоплювана низовина) та проектуванні в 1849 поставили храм на межу руйнуванням. У зв’язку з чим за розпорядженням Луцько-Волинської консисторії в тому ж році він був закритий, а богослужіння продовжені в цвинтарній каплиці.
А вже в 1853 році царська влада фактично почала війну з католицизмом на анексованих в 1795-ому землях, однією з жертв якої став і рівненський костел – все його майно було конфісковано в казну, натомість чого він отримав жалюгідні 261 рубля 25 копійок на рік державного утримування.
Звичайно господар міста Казимир Любомирський (1813 – 1871) взяв на себе турботи по спорудженню нової храмової будівлі, але до своєї кончини так і не встиг побачити своє творіння в досконалості закінчених ліній. Його ж спадкоємцям вже мало хотілося йти проти імперського релігійно-політичного шовінізму московитів. Будівлю так і полишино недобудованою.
Лише в 1900 році закінчений при спонсоруванні Романа Даміана Сангушко (1832 – 1917) за проектом архітектора архітектора К. Войцеховського храм святого Антонія нарешті відчинив свої двері перед парафіянами, яких в кращі часи було до семи сотень чоловік, а духовенства – до десяти.
Переживши, хоч і в дещо постраждалому стані, дві світові війни ХХ століття і кожен раз відроджуючись ще кращим, перед кривавими радами католицька святиня Рівне не встояла – на початку 1950-х її остаточно закрили, майно розграбували, вежі центрально фасаду і унікальне внутрішнє оздоблення (вітражі, фрески, крипти, орган) знищили, віддавши саму будівлю під потреби кінотеатру.
У 1987 році унікальна акустика костелу святого Антонія забезпечили йому долю залу камерної та органної музики створеної ще в 193 році і доти не маючої власних концертних площ Рівненської обласної філармонії, в якості якого він існує і зараз, дозволяючи милуватися красою своїх неоготичних стін сучасникам третього тисячоляття.
Архітектура
Тринавова базиліка святого Антонія з гранованою апсидою і двома симетричними прибудовами-різницями в південно-східній частині на головній центральній міській вулиці Рівного зачаровує своїми середньовічними готичними рисами в червоно-цегельному вбранні з триступінчастими контрфорсами.
Зовнішньою домінантою комплексу при легких штрихах у вигляді глибоких стрілчастих арок зі шропспамі, профільованого карнизу та кутових лопаток служить центральний фасад: дві позбавлені завершення квадратні вежі, величезна кругла годинникова ніша в витонченому обрамленні, декоративна глуха аркада верхнього ярусу, баштовий парапет, аркатура центральній частині, кутові пілястри якого створюють неповторний малюнок монументальної неоготики.
Внутрішній простір, розділений на три нави восьмигранними колонами з композитними капітелями і одягненою в зелений мармур базою, вінчають стрілчасті склепіння, що опускаються на зовнішні стіни витонченими вітрилами з ліпним декором по краях.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Соборна, 137.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е40 (Містка – Львів – Рівне – Житомир – Київ – Полтава – Харків – Луганськ – Ізварине) або Р05 (Городище – Рівне – Острог – Шепетівка – Старокостянтинів) або Р77 (Рівне – Тучин – Гоща). У місті по вул. Київській / вул. Соборній до залу органної та камерної музики, що знаходиться на перетині з вул. Гоголя.
Громадським транспортом до автовокзалу Рівне, а потім на міським – до зупинки «Філармонія», яка розташована в будівлі колишнього костелу святого Антонія.