Палац в Шарівці

Історія

Шарівський палац Палац у Шарівці

Ось уже століття як на річці Мерчик неподалік від Богодухова існувало скромне селище закладене на початку XVIII століття осавулом Охтирського полку Матфієм Осиповим сином Шарія та невпинними клопотами своїх господарів значно збільшене за цей час. Незайманий ліс, великі луки і родючі поля не раз піднімали дерев’яну слободу з руїн після всепоглинальних пожеж, що регулярно ставалися випадково або зі злої людської волі.

Але першими кроками на шляху до вершини своєї величі Шарівка зобов’язана іншим своїм господарям з родини Ольховських, які придбали маєток в останній чверті XVIII століття у нащадків Шарія. Так що збережені документальні джерела від 1785 року згадують про початок перебудови їх синами капітаном Савою та Гавриїлом Васильовичами фамільної резиденції в камені.

Ризаліт центрального входу західного крила Шарівського палацу Центральний вхід західного крила палацу в Шарівці

Честь же зведення першого палацу належить наступному поколінню Ольховських – синові Сави Петру, який в першій половині XIX століття на високому пагорбі над ставом побудував перший палац (західне крило нині існуючого), а навколо на схилах балки заклав, як і личить пристойній панській садибі, розкішний парк-сад. Саме його стараннями заштатного село почало перетворюватися на знамениту на всю округу перлину архітектури, тим більше що загальну гармонію в 1836-му доповнила кам’яна споруджена на місці першої дерев’яної церква в західній частині комплексу.

Невгамовний азарт та зрада фортуни Петра за картковим столом (як свідчать деякі краєзнавці) через два десятиліття подарували затишну садибу на Мерчику губернському секретареві Християнові Гебенштрейту (1818 – 1885). Новий господар, як людина прусського складу характеру до того ж не байдужа до ботаніки, перетворив палацово-парковий комплекс, в корені змінивши його архітектурну стилістику на неоготику і чітке регулярне планування з безліччю рідкісних для цієї місцевості представників Флори.

Веранда (східне крило) палацу в Шарівці Веранда Шарівського палацу

Після смерті Християна фамільну економію успадковує його син Мікель, який через одинадцять років (в червні 1894-ого) продає її багатому цукрозаводчику Леопольду Кенігу (1821 – 1903). Приголомшливі краси його нового придбання настільки вразили магната що, не дивлячись на володіння розкішним палацом в Трастянці, столичним особняком та садибою в Смородині при величезних земельних наділах в сорок і п’ять тисяч гектар, він вирішує зробити Шарівку своєї офіційної резиденцією.

Небачений розмах та швидкість будівництва на березі Мерчика, а так само як і залучення до проекту одного з майстрів архітектурного планування Якобі з цивільним інженером К. Штольцем із Сум при наявності величезних статків, а також власних цегляних та деревообробних заводів для Леопольда не склали особливих зусиль. Як за помахом чарівної палички в Шарівці з’являється центральна частина неготичного палацу з двома восьмигранними вежами та цілий садибний комплекс з численних будівель.

Північний фасад західного (старішого крила) палацу Північний фасад західного палацу

Його справу, хоча маєток офіційно і дістався в 1903 році молодшому Людвігові, продовжили сини, не тільки добудувавши третій величезний двосвітловий зал в просторі за вежами в 1911-му, а й продовжили подальший розвиток садиби як єдиного комплексу. Інтерес до фамільної резиденції молодого покоління Кенігів у багато пояснюється меркантильним розрахунками, що включали близькість до столиці губернії, контроль над усіма харківськими земельними наділами – постачальниками сировини та рафінадним заводом розташованим неподалік.

Перші роки після націоналізації палацового Шарівського комплексу радами в 1917-ому, як не дивно, не завдали значної шкоди унікальній для тутешніх місць перлині архітектури, і навіть прибудова в 1920 – 1924 роках двоповерхової заскленої веранди для прийняття сонячних ванн туберкульозних хворих зі східного боку палацу була проведена з урахуванням загальної стилістики комплексу.

Друга світова практично не залишила відмітин на зовнішньому вигляді колишньої магнатської резиденції як і не змінила статусу тубдиспансеру, який став її прокляттям і її порятунком – майже дев’ять десятиліть будівля піддавалося зараженню страшною бактерією, яке поставило питання про його використанні в якості туристичного об’єкта після повернення державі в 2008-ому при збереженні у відносно непоганому стані самих будівель комплексу.

Центральний фасад палацу в Шарівці Центральний фасад палацу

У 2010-х була розпочата довгоочікувана реставрація Шарівського палацу за підтримки благодійного фонду «Омріяна країна», яка розтягнеться на роки у зв’язку із загальною занедбаностю ансамблю, щоб за її підсумками прекрасний лик Білого лебедя (як назвав його журнал «Столиця і Садиба» ще на початку ХХ століття) знову засяяв у водах палацового ставка всіма гранями своєї краси.

Архітектура

Зведений на лівому південному схилі балки палац у Шарівці, що є композиційним центром, включає в себе двадцять шість кімнат під плоскими перекриттями, три зали (верхній центральний двосвітловий) та двоповерхову засклену веранду. При цьому, не дивлячись на столітній проміжок від початку до кінця будівництва, хоч конструктивно він і асиметричний, але візуально представляє собою єдиний гармонійний комплекс.

Північний фасад Шарівського палацу Північний фасад палацу в Шарівці

Виповнений в стилі еклектики (неоготика з елементами ренесансу) його двоповерховий з підвалом (напівциркульні та лучкові склепіння) цегляний потинькованний периметр з двома триповерховими увінчаними зубцями вежами витягнутий зі сходу на захід, що обумовлено особливостями ландшафту.

Основний зовнішній декор Білого лебедя складають стрілчасті віконні арки, широкі кутові лопатки з фіалами-машикулями, портали бічних входів, фриз з багатошаровою аркатурою, зубчасте завершення веж і димоходів, підвіконні фільонки, профільований міжповерхових карниз, круглі світлові вікна та колонний портик центрального входу.

Перлиною ж внутрішньої планіровки палацу служить двосвітловий (другий ряд – круглі вікна північного фасаду) блакитний зал на другому поверсі центральної частини з розмальованою стелею в обрамленні фільонок, каннелированими пілястрами коринфського ордеру та хорами для оркестру. Під ним знаходяться два менших зали, в обробці яких використані панелі темного дуба, ліплення та розпис.

Центральний фасад західного крила палацу Центральний фасад західного крила

Крім того добре збереглися повністю оброблені накладними різьбленими дубовими панелями двох’ярусний кабінет Леопольда Кеніга в правій вежі та більярдна – в лівій. І хоча вся багата бібліотека першої була втрачена, інтер’єр досі включає обхідний балкон, масивні шафи, столи для більярду та навіть масивні бронзові ручки із обробкою слоновою кісткою.

Практично не втратили свій унікальний шарм розташовані в кожній кімнаті мармурові каміни та печі в обрамленні кахельної плитки, а також збереглися в окремих кімнатах мармурові сходи, ліпні елементи, багатий стельовий і настінний розпис, ажурні різьблені дубові панелі та накладки.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Харківська обл., смт Шарівка.

Посилання

Як дістатися

Автотранспортом по трасі М03 (Е40) (Київ – Лубни – Полтава – Харків – Ростов-на-Дону) або Р46 (Харків – Охтирка) / Р45 (Суми – Богодухів). Далі Т2106 (Старий Мерчик – Краснокутськ) до повороту на Шарівку. Перед ставком повернути праворуч (саме селище знаходиться ліворуч), де через два кілометри знаходиться парковка палацового комплексу.

Громадським транспортом з Харкова (автовокзал №2) до Шарівки, а потім 2 км до палацу.

Виктория Шовчко

Переглянути розташування Палац в Шарівці на мапі

Обговорити статтю в спільноті