Історія
Парадна брама в Шарівці
Коли в 1700 році землі десь під Богодуховом між річками Шарівка і Штормова були куплені осавулом Охтирського полку Матвієм Осиповим сином Шарія, навряд чи сам господар здогадувався, що слава про його селищі через століття зробить крок далеко за межі краю. Адже згідно документів тоді це був всього лише ліс в Мурафовському повіті з полями та всякими угіддями.
Вже у 1709-ому підприємливий господар виклопотав у московського імператора за підписом стольника Охтирського полковника Федора Йосиповича Осипова дозволу на заселення в новозбудованій слободі двадцяти будинків прийшлими вільними не служивими людьми з черкаської землі на додачу до вже наявних “простих людей”. З тих пір хутір почав з кожним роком все більше розростатися.
Правда, вдові Матвія Шарія Агрофенье і її спадкоємцям це лише додало клопоту – чотири рази довелося відроджувати слободу з руїн після набігів приваблених її багатством гайдамаків колишнього білоцерківського полковника Танського, які в 1724, 1732, 1743, 1749 роках сильно розоряли хутір, в перший раз до того ж спаливши його дотла.
Шарівська садиба
Однак, відмовлятися від своєї дідівщини власники Шарівки не збиралися, докупивши в 1770-ому луг і орні землі на іншій стороні річки Мерчик за чотири рублі. Так що на момент продажу його сім’ї Ольховських в останній чверті того ж XVIII століття маєток з населенням в чотири сотні людей вже займав площу майже в сорок гектар.
Спадкоємці Ольховських – сини капітан Сава і Гавриїл Василевичі – в 1785 році почали перебудову дерев’яних споруд садиби в камені, хоча з документальних джерел і не ясно які саме служби були піддані цій процедурі.
Честь ж заснування Шарівки в тому вигляді, в якому вона існує і донині належить вже наступному поколінню Ольховських – Петру Савичу, який в першій половині XIX століття почав її модернізацію з перебудови палацу та закладки на прилеглій до нього території ландшафтного парку, а закінчив зведенням в західній частині комплексу Благовіщенської кам’яної церкви в 1836-ому.
Альтанка Шарівської садиби в Шарівці
Ось тільки все плоди всіх його невсипущої праці дісталися Харківському губернському секретарю Християнові Гебенштрейту (1818 – 1885) як більш щасливому гравцеві за картковим столом, з яким маєтку невимовно поталанило – новий господар крім значного капіталу мав в запасі багаж знань ботаніка-любителя, що збагатило реєстр зеленого оздоблення садиби новими сортами рідкісних для цих широт та декоративних представників флори. В організації ж самого комплексу з’явилися перші риси планування.
Другий раз доля посміхнулася Шарівці в червні 1894-го, коли син Християна Мікель через одинадцять років після вступу в права спадкування продав родову дідівщину цукровому королеві Леопольду Кенігу (1821 – 1903). Новий власник вражений красою і зручністю місця розташування (поруч з одним з рафінадних заводів, серед великих сільськогосподарських агломерацій з вирощування сировини) вирішив перенести сюди свою офіційну резиденцію.
Будинок варти
Високий статус господаря зажадав для маєтку нової гідної оправи, за організацію якої взявся архітектор Якобі, розробивши проект розширення палацу і організації цілого комплексу служб та господарських об’єктів. Для облагородження паркової території, площа якої зросла до сімдесяти гектар, був запрошений знаменитий творець ризького зеленого кільця Георг Фрідріх Куфальдт (1853 – 1938).
Масштаби ініційованої Леопольдом реконструкції були настільки грандіозні, що, не дивлячись на надлишок коштів для її реалізації, роботи тривали ще десятиліття (до 1912-ого) після його смерті при спільному господарюванні двох його синів: молодшим Людвігом, який був офіційним власником, та Фрідріхом, котрий відповідав за розвиток господарсько-паркової зони.
Центральний оранжерейний корпус
Перша світова ХХ століття та окупація Східної України кривавими радами змусили братів Кенігів емігрувати назад до Німеччини, кинувши на поталу комуністам Шарівську садибу, яка спочатку в 1923-му як “народна” власність була приписана колгоспу ім. Свердлова, а через два роки віддана під потреби туберкульозного санаторію.
Друга світова і крокуючі за нею десятиліття радянської окупації майже не вплинули на характер і статус комплексу на Мерчику, хіба що поступово час брав своє, та внутрішньовенно оздоблення пам’ятника архітектури сильно постраждало від комуністичних люмпенів.
Так що Україні в 1991-ому комплекс в Шарівці дістався не в кращому стані, а перші важкі роки незалежності не дозволили швидко вирішити проблеми пам’ятки архітектури і садово-паркового мистецтва. У влади руки дійшли до нього лише в 2008 році, коли, нарешті, звідси був переведений тубдиспансер і почалася реставрація унікального для Харківщини об’єкта, яка крок за кроком повертає його з небуття.
Архітектура
Будинок садівника садиби в Шарівці
Величезний комплекс Шарівської садиби, що розкинулася на території площею в 39,3га, складає ціла мережа парадних та службово-господарських вузлів розташованих паралельно горизонтальній осі гребеня північного схилу балки з двома (Великим і Малим) ставками біля підніжжя та композиційним центром у вигляді палацу.
Будинок лісника (найзахідніша частина комплексу) – одноповерхова дерев’яна рубана “в лапу” споруда котеджного типу з г-подібним периметром, який доповнюють підвал з монолітним перекриттям з металевих балок та цегли і мансарда. З зовнішнього оформлення можна відзначити високий критий залізом причілковий дах з великим виносом, зовнішні сходи мансарди на бічному фасаді та п’ятикутну форму вікон верхнього ярусу. Внутрішнє секційне планування з потинькованими стінами основного обсягу і дерев’яними в мансарді відтіняє підшита дошками стеля. Поруч розташовані цегляні чотирипілонна в’їзна брама під чотирисхилою покрівлею, що спочиває на витончених дерев’яних консолях, з фланкуючими бічними хвіртками.
Теплиці маєтку
Фазанарій (північно-західна частина) являє собою комплекс з двох розташованих в п’ятдесяти п’яти метрах одна від одної будівель. Перша – одноповерхова цегляна н-подібна в периметрі споруда з мансардою, головною прикрасою якої служать спарені і строєні вікна верхній частині, грановані контури бічних крил, а також горизонтальне і вертикальне членування площини стін виконане методом фігурної кладки. Друга – так само одноповерхова з мансардою і таким же як у першої стилем оформлення, відмінностями слугують хрестоподібний в плані периметр, спарені лопатки та покрівля з заломом.
Будинок варти (північна частина на косогорі біля палацу) – двоповерховий прямокутний цегляний потинькованний периметр під чотирисхилим з заломом і причілком дахом та триповерхова п’ятикутна вежа в стилі французького ренесансу під високою шатровою покрівлею зі шпилем, що фланковано з одного боку аркою парадної брами та кам’яною стіною з гратами – по інший бік. Основним декоративним елементом об’єкта служить аркатурних пояс, стилізовані зубці і ступінчастий фронтон.
Господарська споруда комплексу
Оранжерею (південна частина біля підніжжя каскаду терас) складає симетричний взаємопов’язаний комплекс з господарської одноповерхової будівлі під причілковою покрівлею з фіалами та аркатурним поясом по фризу, чотирьох теплиць, трикутні фасади з круглими декоративними віконцями і дверима яких виходять на берег Великого ставу, двоповерхової прикрашеної трьома віконними арками та брівкою над ними центральною частиною, приземкуватою одноповерховою господарською будівлею та будинком садівника. Останній – двоповерхова споруда з елементами стилю “фахверк” під чотирисхилою покрівлею з квадратною прикрашеною коробовим віконними нішами з брівками триповерховою вежею-прибудовою в західній частині.
Господарчий двір (східна частина) складається з електростанції (одноповерхова прямокутне будова під чотирисхилою покрівлею), гаража (прямокутна будівля з шестикутною одноярусною вежею увінчана шатровим дахом, що підтримують кутові напівколони доричного ордера, з круглим світловим барабаном на вершині), будинок прислуги (одноповерховий з мансардою, східну частину якого замикає двох’ярусна восьмигранна вежа під шоломовидною покрівлею), каретні (симетричні одноповерхові прямокутники фланковані в східній частині двоповерховими прямокутними об’ємами з шестигранниками-вежами, мансардою над центральною частиною та шестигранними одноповерховими завершеннями на заході). Всі вони виконані в одному неоренесансному стилі, головними елементами якого служать п’ятикутні вікна з архівольтами, кутові лопатки, горизонтальне та вертикальне членуванням виконане методом об’ємної цегельної кладки.
Ворота господарського двору
Домінанта цієї частини Шарівського маєтку – будинок господарського двору — своїм північним фасадом примикає до схилу, і є прямокутним двоповерховим (перший службовий, другий – житловий) периметром з двома симетричними квадратними фланкуючими вежами та напівкруглими в плані пандусами. Вежі є двоярусними спорудами з восьмигранним бельведером (пілони круглі, простір між ними засклений) увінчаним шоломовидною покрівлею з невисоким шпилем.
Пам’ятки
З садибних родзинок Шарівки варто відзначити також розташований в західній частині від комплексу неподалік від фазанаріїв романтичний камінь кохання, куточок світлого смутку – могилу Християна Гебенштрейта поруч із західним фасадом палацу, старожила цих місць дуба-велетня поруч із західного терасою, витончену альтанку-колодязь біля Великого ставу і солодкоголосі джерела праворуч від мосту.
Додаткова інформація
Місце розташування: Україна, Харківська обл., смт Шарівка.
Посилання
- Історичні факти. Дурна слава або гарний краєвид з вікна
- Легенди. Солодке диво для доньки
- Легенди. Камінь кохання
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М03 (Е40) (Київ – Лубни – Полтава – Харків – Ростов-на-Дону) або Р46 (Харків – Охтирка) / Р45 (Суми – Богодухів). Далі Т2106 (Старий Мерчик – Краснокутськ) до повороту на Шарівку. Перед ставом повернути праворуч (селище Шарівка – ліворуч), де через два кілометри розташована садиба.
Громадським транспортом з Харкова (автовокзал №2) до Шарівки, а потім два кілометри на північ до маєтку.