Історія
Коли на початку 80-х років XIX століття землі в глибинці Богодухівського повіту Харківської губернії захотів придбати Іван Герасимович Харитоненко (1822-1891), важко було припустити, що на цих голих пісковиках на узліссі вікового соснового лісу незабаром з’явиться одна з кращіх заміських садиб краю. Адже у власності господаря вже значилися розкішні апартаменти в стародавній столиці імперії на Софійській набережній, в рідних Сумах і центрі ділових інтересів Харкові.
Підприємницька жилка батька-чумака і багаторічна служба конторщиком в купецьких крамницях забезпечила Іванові Герасимовичу мільйонний статок, зароблений на лісоторгівлі та цукровому виробництві, а природна щедрість душі забезпечила славу великого сумського мецената та тонке відчуття прекрасного. Так що садиба під Мурафою стала для великого творця новим полотном, та й місце було обрано не випадково – у вищезгаданому селі знаходився один з шести цукропереробних (сьомий рафінадний – в Сумах) заводів синдикату.
Реалізація грандіозного проекту в глибинці Слобожанщини, на яку глави «Харитоненко і син» не пошкодували чесно зароблених грошей, розпочалася в 1884-ому, для чого були залучені в тому числі такі майбутні корифеї вітчизняного зодчества того часу як Олексій Вікторович Щусєв (1873 — 1949). Причому честь бути головним ідейним натхненником і творцем належала все-таки Павло Івановичу(1853-1914).
Одне за одним в лічені десятиліття на величезній території з’являлися творіння змішання різних стилів, втілені в найнесподіваніших архітектурних формах: витончений заміський англо-швейцарський палац, готична водонапірна вежа, романський парадний в’їзд, чайний будиночок в стилі «фахверк», класична псарня і ренесансний флігель гармонійно пов’язані між собою майстерним парковим ансамблем з переплетеними регулярними і ландшафтними групами.
Сама ж садиба, слава якої завдяки щирій привітності, селекційній та племінній діяльності господарів на початку XX століття досягла всіх віддалених куточків імперії, отримала ім’я «Наталіївка» на честь молодшої дочки Павла Харитоненка – Наталії в заміжжі Стенбок, Горчакової (1880 – 1939). Про грандіозні осінні полюваннях на березі Мерчика складали легенди, а численні кубки та медалі переможців столичних перегонів з місцевих наділяли господаря, у всю повноту влади прав якого після смерті батька вступив Павло Іванович, майже містичними здібностями.
Підприємливість спадкоємця «Харитоненко і син» за два десятиліття дозволила подвоїти і без того чималий статок засновника, попередньо оцінений в сім мільйонів рублів, що забезпечило фінансову можливість перетворити родову садибу в Богодухівському повіті на досконалість комфорту і витонченості станом на початок ХХ століття – вся величезна територія комплексу була підключена до автономного електропостачання за допомогою генератора, який забезпечував роботу і водонапірної вежі, що поставляла воду до всіх чисельних панських та господарських приміщень на площі в 48га. Палацові ж зали були перетворені на імпровізований музей, який зберігав унікальні експонати живопису, іконопису, скульптури, порцеляни та друкарства.
Головною перлиною Наталіївки стає закладений 29 червня 1911 року по розробленому трьома роками раніше проекту все того ж Олексія Щусєва (помічник архітектора А.М. Рухляд’єв) в присутності трьох поколінь роду Харитоненко і особисто його голови статського радника Павла Івановича з дружиною в східній частині садиби храму Всемилостивого Спаса на знак милості небес до цього роду.
Останній штрих – наталіївська церква, закінчення будівництва якої відбулося в урочистій обстановці через два роки (7 червня 1911-ого), ознаменувала собою вінець досконалої закінченості, хоча проіснувати в такій якості садибі довелося лише один рік. А далі будуть Перша світова війна, передчасна смерть господаря, град, що понищив велику рукотворну частина унікального парку, червоний терор, окупація радами Східної України і еміграція спадкоємців.
Комуністичний режим, реквізувавши все майно «класових ворогів» і простих трудяг, в 1920 році перетворює розкішний маєток Харитоненка під колишньою назвою «Наталівка» на радгосп; в храмових стінах з блюзнірські забіленими фресками розташується музей давньоруського мистецтва, а через три роки на приналежних йому землях в селі Мурафа утворюється артіль ім. Манмльського.
А в 1924-ому долю розкішного колись витвору садово-паркового мистецтва знову круто змінить передача на баланс раді профспілок, стараннями якого завдяки кришталевій чистоті хвойного повітря в цих стінах на сім десятиліть влаштується протитуберкульозний санаторій. Музейна ж колекція за десятиліття свого існування під владою серпа та молота була практично розграбована московськими чиновниками від культури, які вивезли до столиці все більш-менш значущі експонати, після чого в 1934-ому вона просто була ліквідована.
Не оминула своєю увагою Наталівський маєток і Друга світова війна, назавжди забравши в своїх руйнівних обіймах родзинку комплексу, коли прямим попаданням в 1942-ому авіабомби був вщент зруйнований палац Харитоненко, а осиротілий комплекс в лічені місяці після закінчення бойових дій знову прийняв у свої стіни хворих для профілактики сухот.
Поступовий занепад розкішної колись садиби Харитоненків та втрата унікального садово-паркового шедевра тривали протягом усього періоду радянської післявоєнної окупації. Лише через десятиліття після здобуття Україною незалежності (2001 рік) в Спаській церкві починаються богослужіння. Пройде ще зовсім небагато часу і на державному рівні буде піднято питання про збереження для нащадків унікального архітектурного комплексу, першим кроком на шляху якого стане виселення туберкульозного санаторію в 2014-ому, а далі – копітка реставрація і роки на відновлення, щоб час залікував всі рани.
Архітектура
Унікальність Натальївської садиби розташованої на правому березі Мерчика біля Мурафи складається в майже повному (за винятком палацової будівлі) збереженні всього представницько-господарського комплексу будівель, розкиданого на величезній парково-лісовій території в 48га. Причому навіть електрогенератор, що вірою і правдою служив з початку її існування, залишався чинним аж до 2014 року.
Палац Харитоненків (не зберігся), який об’єднував риси швейцарського шале та англійського котеджу, представляв собою двоповерхову прямокутну в плані будівлю прикрашену французьким рустом з галереєю на першому і обвідним балконом на другому під чотирисхилою мощену шунгітом покрівлею, яка свого часу коштувала господарям сорок тисяч. Парадний його фасад зовсім не відрізнявся пишністю декорового оформлення, яке представляли лише невеликий різьблений трикутний навіс-фронтон над центральним входом, прості віконні лиштви і різьблені кронштейни покрівлі великого виносу. При цьому бічні та парковий палацеві фасади були прикрашені ризалітами, яскраво підкреслені сильно виступаючими козирками в різьбленому дерев’яному плетінні мансардного ярусу.
Парадна брама в романському стилі являє собою стилізовану середньовічну міську браму з високою проїзною аркою покритою чотирисхилим з заломом залізним дахом та стилізовану дозорну вежу варти під пірамідальною з заломом покрівлею і двома навісами над хвіртками бокового проходу. Комплекс побудований з тесаного каменю (нижній ярус) і червоної цегли (верхній) з декоруванням аркового прольоту піщаником з прикрашеним родовим гербом замковим каменем у шелизі.
Флігель розташований в центрі південної частини комплексу являє собою компактну асиметричну ренесансну перлину, центральний вхід в яку охороняють два майстерно виконаних скульптором Коненковим кам’яні леви, що раніше прикрашали парадний вхід палацу. Його декоровое оформлення в чомусь перекликається зі стилістикою Парадної брами (пірамідальна з заломом покрівля над квадратною вежею центрального входу) і палацу (спарені вікна), але при цьому гладкі потиньковані стіни з п’ятикутними прикрашеними архівольтом вікнами, люкарни, карниз великого виносу на кронштейнах та восьмикутна башточка створюють власний неповторний малюнок.
Чайний будиночок – комбінована цегляно-дерев’яна будівля, перший потинькований ярус якої оформлений коробовим арками вікон з архівольтами та замковим каменем у шелизі, а другий, відокремлений масивним складнопрофільним карнизом – виконаний в стилі «фахверк» (вертикальне членування по рівню віконних прорізів, декоративне оздоблення косими перемичками підвіконного простору та хрестовими — кутового) з підтримуваною різьбленими кронштейнами покрівлі великого виносу та лиштвами прямокутних віконних прорізів з віконницями-жалюзі.
Водонапірна вежа в готичному стилі, яка нещодавно (до 2013 року) становила єдиний архітектурний об’єкт з цегляної оранжереєю, що мала повністю скляну покрівлю та три витончені арки з шропсами центрального фасаду, виглядає дещо осиротіла. Її чотириярусний червоноцегляний силует з драконівським головами-водостоками, кутовими фіалами під високим покриттям, які повторюють основний контур, аркадою двох верхніх поверхів, критою залізом пірамідальною з заломом покрівлею, профільованими міжярусними карнизами, брівками зпарених віконних прорізів запам’ятовується елементами виконаними в техніки фігурної кладки.
Псарня, що представляє собою Т-подібний в плані цегляний периметр, де перший прямокутний обсяг – двоповерхова класична споруда під двосхилим дахом прикрашена кутовими лопатками, архівольтами над коробовим та арковими віконними прорізами (всі декоративні елементи виконані технікою фігурної кладки) під двосхилим дахом великого виносу на різьблених кронштейнах, фронтон якої прикрашає декоративна дерев’яна балка. Другий обсяг (безпосередньо саме приміщення для утримання собак) є мало примітним одноповерховим прямокутним периметром з єдиною відмінною деталлю – складнопрофільним карнизом.
Стайні, що колись вміщали в себе весь величезний племінний конезавод Харитоненко, нині являють собою дві ідентичні цегляні будівлі з симетричними двоповерховими ризалітами в центральній частині, що замикають квадрат скакового поля з південного сходу та південного заходу (раніше існували ще північно-східний і північно-західний корпуси). Їх формені в стилі неокласики обсяги підкреслені лопатками з перехопленнями, архівольтами із замковим каменем вікон (одинарних на першому ярусі і маленьких спарених на другому), широкими центральними отворами воріт, двосхилим дахом великого виносу з декоративними різьбленими балками-перемичками та хрестовим завершенням вентиляційних вікон-башточок.
Манеж в південному куті кінного комплексу є великим двоярусною цегляною спорудою з масивними металевими арковими конструкціями фронтонів, площина бічних фасадів якого візуально розчленована на три секції великими пологими арками верхнього ярусу. Основними тримальними конструкціями будівлі є чотири кутових опорних стовпа декоровані багатошаровими пілястрами доричного ордера, а дворянок прямокутних віконних прорізів центрального фасаду в поєднанні з об’ємною кладкою, членуючи простір на дзеркала, візуально полегшують її масивний об’єм.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Харківська обл., с. Володимирівка, вул. Лісова, 17/1.
Посилання
- Нотатки мандрівника. Солодкий сон «Наталіївка»
- Історичні факти. Хижак проти хижака
- Історичні персони. Від храму до мавзолею, від віри до атеїзму
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М03 (Е40) (Київ – Лубни – Полтава – Харків – Ростов-на-Дону) або Р46 (Харків – Охтирка) / Р45 (Суми – Богодухів). Далі Т2106 (Старий Мерчик – Краснокутськ) до Мурафи, через яку прямувати на північ 4,5км до центральної брами Наталіївського маєтку, а далі – по грунтовій дорозі до споруд комплексу.
Громадським транспортом з харківського автовокзалу маршрут «Харків – Краснокутськ» до села Мурафа, а потім пішки 3 км до Наталіївської садиби.