Краснокутський дендропарк

Історія

Краснокутський дендропарк Каразіних Краснокутський дендропарк

Споконвіку просторах Слобожанщини по берегах річки Мерла серед дібров і хвойних гуляв тільки вільний вітер свободи, дикий звір та іноді лунав тупіт дружин, а виною тому було їх прикордонне положення між кочівниками, князівствами, московською імперій, кримськими татарами, що фактично переводило ці землі в статус «нічийних» як би вони не позначалися на картах.

Лише десь у другій половині XVII століття (1673 – 1675 рр.) Поруч поселенням на схилах Краснокутський ярів вихідців з Корсуня-Шевченківського в трьох верстах на північ під захистом густих лісів відставний запорізький реєстровий козачий полковник Іван Штепа (- 1684) організував монастир, прийнявши кілька прийшлих ченців.

У тій обителі сам засновник став ігуменом, відомим історії під ім’ям Іоанникія. Його син Матвій на перших порах був настоятелем Миколаївської церкви в Красному Куті, а після смерті батька став його духовним нащадком в якості ігумена Мартиніана. Сам монастир займав значну обгороджену дерев’яним частоколом територію і до початку XVIII століття обзавівся двома власними дерев’яними ж храмами (головний в ім’я святих Петра і Павла та трапезний на честь Різдва Пресвятої Богородиці) та мережею власноруч викопаних братією ставків.

Доріжка Краснокутського дендропарку Доріжка в парку

Під час Північної війни (1709 рік) розгніваний невдалим маневром шведів проти російського корпусу Рена і поразкою під Городенкою Карл XII (1682 – 1718) наказав своїм військам знищувати все живе і неживе на шляху відступу до Опішні. У числі тих жертв виявився і Краснокутський монастир, ченці якого вдалося вижити лише завдяки довгим підземним тунелям, частина з яких збереглася і донині.

Милістю Всевишнього і добрих людей козача обитель на Мерлі відродилася дуже скоро, завжди будучи численної і згуртованою. Що і послужило причиною її скасування в 1793-ому іменним наказом Катерини II (1729 – 1796), в результаті якого Петропавлівська церква з унікальним різьбленим іконостасом (лики святих писані олійними фарбами на золотому тлі) була перенесена до Краснокутська, а багате майно в тисячі шістсот вісімдесят п’ять гектар різних земель передано до царської казенної палати.

Монастирські землі разом з Основинцями та село Кручик опинилося у володінні сім’ї Каразіних, причому перші перейшли до Івана Назаровича (1780 – 1836), а володарем другого став його брат Василь Назарович (1773 — 1842). Обидва цих імені вписані золотими літерами в історію української землі: Василь став засновником Харківського університету, стараннями же Івана на світ з’явився Краснокутський дендропарк.

Острів кохання в акліматизаційному саду Каразіних Острів кохання в саду Каразіних

Закладено акліматизований сад був в 1809 році на тих самих землях, де колись існував кляштор, і про виразно свідчать збережені підземні тунелі і мережа виритих братією ставків. У лічені роки на площі в сімнадцять гектар частково зайнятіій дубовим лісом (вік деяких екземплярів на той момент складав триста років) з’явилися тераси, берега ставків були пристосовані для рослин з особливими потребами, а поруч з верхнім – під захистом яристих схилів організована площадка для акліматизації теплолюбних і вологолюбних представників флори з системою зрошення. Для субтропічних рослин була споруджена оранжерея.

І хоча головним ідейним натхненником і художником втілення ідеї в життя був Іван Каразін, його розкішна зібрана в Краснокутському парку колекція у вісім сотень видів, включаючи п’ятдесят екзотів (за даними 1833 року), була б неповною без допомоги брата, який не тільки активно сам привозив саджанці різних декоративних культур зі своїх закордонних вояжів, але і підключив до селекційної діяльності своїх знайомих, в числі яких був основний постачальник насіння хвойних для зеленої перлини на березі Мерло, прославлений ботанік барон Фрідріх Август Маршал фон Біберштейн (1768 – 1826).

Смерека в Краснокутському акліматизуватися саду Смерека в Краснокутському дендропарку

Завдяки успадкованому інтересу до флори сина справа життя Івана Каразіна не занепала після його раптової кончини – Іван Іванович Карзіна (1834 – 1903) в 1858 році почав з збільшення Краснокутського саду-парку до сорока шести гектар, потім втілив в життя амбітний план по селекції і адаптації теплолюбних представників флори, довівши кількість видів на його території до тисяча п’ятсот сорока, за що на початку ХХ століття визнаний метр акліматизації отримав гідну нагороду у вигляді безлічі призів і медалей на вітчизняних і міжнародних виставках.

Після смерті останнього представника родини засновників в 1903-ому опіка над землями майбутнього дендропарку перейшла в руки правителів Шаровки, які гідно підтримували йх, але не розвивали, використовуючи як один з багатьох напрямків бізнесу. Тим більше, що продаж саджанців декоративних і плодових культур приносила чималий прибуток (одних тільки маслин в рік продавалося близько ста тисяч штук).

Першим жорстоким ударом долі для Краснокутського парку стала Перша світова 1914 – 1918, яка спричинила за собою тлін і запустіння на довгі десятиліття: під час комуністичної збройної вакханалії величезна частина колиски української селекції просто перестала існувати знищена неосвіченої черню, палац та інші будівлі за розпорядженням економради в 1921-ому були розібрані на будматеріал, а сама територія передана у відання Харківської обласної дослідницької станції, якій хоч частково вдалося зберегти вікові праці українських ботаніків. У 1930-х могили родини Каразіних на просторах зеленої перлини за негласним розпорядженням влади були розгромлені і сплюндровані.

Могила Івана Назаровича Каразіна в дендропарку Могила Івана Назаровича Каразіна

Друга світова війна 1939 – 1945 рр. своєю важкою ходою знову порушила крихкий баланс штучно створеної екосистеми на берегах Мерло, коли за розпорядженням окупаційної влади цінні породи дерев були здебільшого вирубані на деревину і вивезені до Німеччини, а інша територія без хазяйської руки заросла самосівом та ліанами. В повоєнні роки тут залишилося лише сто вісімдесят видів цінних порід рослин.

У радянський період завдяки союзному обміну і хазяйської руці дендропарк почав хоч і віддалено набувати свої колишні риси, а отримання офіційного статусу, коли нога комуністичної недоімперіі вже була занесена над прірвою небуття в кінці 1980-х, були відновлені могили його творців з родини Каразіних. Так що зараз рік від року стараннями співробітників Краснокутської дослідної станції садівництва, до якої він приписаний, унікальний куточок царства слобожанської флори стає все кращим, чому немало сприяє статус державної пам’ятки садово-паркового мистецтва присвоєний в 1992 році.

Архітектура

Великий ставок Краснокутського дендропарку Великий став

Видове різноманіття Краснокутського пейзажного терасового дендропарку, що розкинувся на території в п’ятнадцять гектар, нині складають понад три п’ятдесяти видів дерев та чагарників. Архітектурний план розташованої в північній частині села Основинці зеленої перлини складають перемежованы круті схили балок з чотирма викопаними ще ченцями Петропавлівського монастиря ставками (на другому розташований «Острів кохання»), ключовими джерелами, підземними ходами (дослідники стверджують що їх довжина раніше становила до вісімнадцяти кілометрів) і майданчиком для акліматизації рослин, котры прорізають її уздовж лінії ярів з північного заходу на південний схід.

До реєстру досягнень колишнього акліматизаційного саду Каразіних слід записати кожну білу акацію, клен американський, платан, дику маслину, обліпиху, кизил кавказький, софору японську, маньчжурську ожину, сріблясту тополю, які ростуть на українських теренах. Зараз же його гордістю є гінго двухлапий, ліани, деревогубц круглолистой, сосна кримська, липа американська, мигдаль звичайний, вейгела квітуча, оцтове дерево, ялина Енгельмана, береза даурська, катальпа яйцеподібна, лотоси та інші.

Рожеві лотоси дендропарку Каразіних Рожеві лотоси

Фауна в цьому маленькому куточку царства флори представлена сімейством лебедів, що живуть на ставках, козулями в загорожі при вході в парк, рідкісним гостем — куницею та безліччю їжаків, сов, пугачів, дроздів, одудів, іволг, шпаків, синиць.

Пам’ятки

Тихий куточок світлої пам’яті про творців дендропарку служать дві розташовані поруч могили батька і сина Казаріних (поховання дружини Івана Івановича Лідії після розорення радянською владою зникла) в західній частині. І хоча раніше встановлені монументи з плачучими янголами були знищені, а тіло генерала було було сплюндровано (його дістали з могили і зрізали золоті ґудзики), але вдячні нащадки не забули того, кому зобов’язані цим зеленим дивом і через півстоліття відновили надгробки над могилами засновників під покровом ялин і платанів західних, які були так дороги їм за життя.

Додаткова інформація

Місце розташування: Україна, Харківська обл., с. Основинці, вул. Зарічна, 15.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі М03 (Е40) (Київ – Лубни – Полтава – Харків – Ростов-на-Дону) або Р46 (Харків – Охтирка) / Р45 (Суми – Богодухів). Далі Т2106 (Старий Мерчик – Краснокутськ) / Т1702 (Губарівка – Козіївка – Краснокутськ – Колонтаєв) до повороту Краснокутська, звідки в північно-західному напрямку до Основинців, де розташований дендропарк.

Громадським транспортом з Харкова (автовокзал №2) до центру Краснокутська, а потім пройти через селище в північному напрямку близько кілометра до саду Каразіних.

Виктория Шовчко

Переглянути розташування Краснокутський дендропарк на мапі

Обговорити статтю в спільноті