Історія
Співочі тераси
Загадкова місцевість, яка самою природою була захована від цікавих очей зеленими хащами слобожанських лісів, за припущеннями істориків служила оплотом князя кочового племені торків на лівому березі Дніпра ще в домонгольські часи. Це поселення так і називали Торчинове городище, а жителями його були вільнонайманими воїни, які часто за помірне плату ставали під прапори Чернігівського князівства (відомості про використання кінної служби торків святим Володимиром (960 – 1015) у війні з волзькими булгарами в кінці Х століття збереглися на сторінках літописів).
Монгольський Західний похід 1236 – 1242 років, в наслідок якого була зметена велика частина слов’янських поселень, не обійшла стороною і укріплене городище на Мерле, на довгі століття стерши його з карти українських земель. На згадку про нього залишилася лише колишня назва місцевості.
Центральний прохід терас
Відповідно до опису Донецьких сторож від 1571 року орієнтиром місцевості Торчинове городище на той час служили розташовані поруч вали, рови і кургани іменовані в народі «козацькою могилою», а пристосовані залишки стародавнього поселення були для тимчасового постою торгового люду та станичників при переправі через річку Мерлу. Однак через брак більш докладного опису складно стверджувати, що ці самі тераси на той час вже мали місце бути, а якщо і існували, то в якому вигляді.
Так що до якої конкретно культури належить і для яких цілей було споруджено це «підковоподібне Старе Городище» на отвершиї правого берега річки Городнянки, задокументоване у Межовій відомості 1785 року і яке зберегло свої обриси аж до кінця XIX століття, коли археолог Іван Антонович Зарецький (1857 – 1936) знову згадує про нього, досі залишається загадкою, породжуючи на світ безліч легенд та припущень. Цьому чимало сприяє наявність внутрішньої бутового мурування на яєчному розчині.
Другий ярус Співочих терас в Городньому
Згідно офіційних документів в кінці XIX століття ця місцевість в числі інших земель Богодухівського повіту стала власністю сім’ї цукрових магнатів Харитоненків. З ім’ям спадкоємця і гідним продовжувачем справ батька Павлом Івановичем (1853-1914) і пов’язують спорудження унікальних Співочіх терас в десяти кілометрах від офіційної фамільної резиденції в 1900 році. Ось тільки в якому початковому вигляді отримав їх господар досі не відомо.
Згідно поширеної думки магнат використовував цю споруду з цілою мережею підземних гідротехнічних комунікацій, що включали коридори, що пролягають на глибині чотирьох метрів, мідні труби тридцятисантиметрового діаметру для подачі і відведення води (існує припущення, що вони замінили більш ранні дерев’яні) та глибокий колодязь, для адаптації екзотичних для даної місцевості теплолюбних рослин (благо схил виходить на південну сторону). Хоча відповідно до наявних фотографій початку ХХ століття тераси абсолютно позбавлені насаджень і вже одягнені в цегляну кладку з лопатками.
Праве крило амфітеатру терас в Городньому
Виходячи з цього питання про їх значення для Харитоненко так само залишається відкритим. Тим більше завдяки унікальній акустиці і науково обгрунтованим точкам основного (знаходиться на відстані двадцять метрів перед центральним проходом амфітеатру) і віддаленого (двісті двадцять метрів до місця, де розташовувалася веранда магнатської резиденції на протилежному пагорбі) аудіофокуса вони створюють ефект об’ємного звуку, за що тераси і отримали назва Співочих.
Після вимушеної еміграції родини цукрозаводчиків у зв’язку з захопленням влади в Східній Україні кривавим більшовицьким режимом після повстання 1917-ого унікальна споруда на три десятиліття прийшла в запустіння, поступово руйнуючись і втрачаючи свої унікальні фізичні характеристики.
Про неї згадали лише після Другої світової війни в 1950-х, і в тому вже не виникає сумнівів, як про готову компактну плантацію для вирощування плодових дерев під егідою радгоспу «Глобівський». Тоді ж була відновлена місцями зруйновані цегляна кладка, на глибині одного метра прокладена нова система трубопроводу для подачі і відведення вод, а Співочі тераси були засаджені десятками яблунь.
Сходинки центрального проходу
В якості каскадного саду споруда використовувалася аж до останнього часу, хоча питанню підтримки кам’яно-цегляних підпірних стін в гідному стані і приділялося мало уваги, так що їхня кладка була значно пошкоджена атмосферними явищами на висоту до метра. Особливо природа «постаралася» над зовнішніми кутовими опорними тумбами, які постраждали дуже сильно.
Статус пам’ятки архітектури місцевого значення акустичний рукотворний шедевр отримав вже з рук влади в незалежній Україні, а також загальнодержавну популярність під мелодійні наспіви і звук кування металу етно-фестивалю «Співочі тераси», що проводився тут у вересні 2009 року. Так що зараз насолодитися акустичним дивом Слобожанщини, яке до того ж має унікальний естетичний вигляд, приїздять любителі витонченого з найвіддаленіших куточків країни.
Архітектура
Підпірна стіна Співочих терас
Амфітеатр оточений (крім невеликого відкритого майданчика перед ним) широколистяним лісом перемежованим заростями тернового чагарника на південному схилі долини річки Городнянки просторово орієнтований на південь з невеликим відхиленням на південний захід для всеосяжного огляду з протилежного пагорба, де до середини 1950-х знаходилася будівля садибного палацу.
Сама споруда являє собою п’ятиярусну ступінчасту конструкцію, що складається з облицьованих червоним цеглою підковоподібних стін з бутового каменю та центральним проходом завширшки 4,3м, який ділить їх на два симетричних крила із в двадцять чотирма сходинками на кожному рівні. З боку проходу тераси, ширина кожної з яких разом з кладкою становить тринадцять метрів, а висота варіюється від 3,1 м (з першого по третій рівень) до 3,5 м – на останньому, підтримуються трапецієподібними цегляними колонами шириною 1,5м.
Додаткова інформація
Місце розташування: Україна, Харківська обл., с. Городнє.
Посилання
- Легени. Від Городнього до Гізи
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Р46 (Харків – Охтирка) до Губарівка, а потім 16км в напрямку Городнього (на південь). У селі біля Будинку культури (орієнтир білі ворота) повернути на захід і по головній, що переходить в грунтову до Співочих терас.
Громадським транспортом з харківського автовокзалу маршрут «Харків – Краснокутськ» через Городнє. Від центру села близько кілометра по вулиці через ліс до пам’ятника архітектури.