Затоплені таємниці Дніпра

Бездумні комуністичні колективізація та індустріалізація перших п’ятирічок. О, скільки їх жертв поховано під товстим шаром земної тверді або водної гладі — не злічиш. Одні забуті навіки, інші збереглися лише у вигляді примарних легенд і лише одиницям даровано виступати на сторінках історії в старих картах, рукописах, рідкісних аерофотознімках минулого.

Зокрема закінчення будівництва Дніпро ГЕС на початку 1930-х поставило жирну крапку в існуванні століттями сформованого ландшафту – підняття рівня води призвело до затоплення багатьох великих і малих островів. Вони як примари повстали з річкової безодні після підриву греблі відступаючими радянськими військами 18 серпня 1941 року, в результаті якого загинули більше ста тисяч українців, щоб сколихнути людську пам’ять рідкісними кадрами трофейних фотоплівок і знову зникнути в небуття.

Воронцовський (Кінський, Становий, Прозоровський) острів-примара, що перегороджував майже все русло могутнього Дніпра нижче Монастирського, колись був улюбленим місцем риболовлі запорізьких козаків, а після розгрому Січі подарований князю Прозоровському (пізніше перейшов до Воронцових). На початку ХХ століття його простори вподобала місцева публіка для проведення культурного дозвілля, милуючись безкраїми просторами великої української ріки. Зараз же на поверхні від велетня залишилася лише маленька частка відома під ім’ям Солов’їного, а там де знаходилася протока з правим берегом нині пролягає жвавий міський проспект Перемоги.

Найзагадковіший, нині повністю зниклий у бурхливих водах Дніпра маленький овальний шматочок суші на захід від Монастирського здавна був овіяний дурною славою. Недарма народна чутка його прозвала Чортовим або Пекельним. Він ще в XIX столітті активно змінював свої обриси кожен раз лягаючи на пергамент карт невпізнанним контуром, врешті-решт перетворившись на піщану Попову косу. Бурхлива, помережана порогами між Чортовим і Богомолівським протока «Бичек» на початку ХХ стала місцем своєрідних випробувань на сміливість серед місцевих екстремалів.

І позабутий курорт перших десятиліть повоєнного радянського Дніпра – острів Зелений (Червоний водник), куди ходив водний трамвайчик та сотні відпочиваючих стікалися в пошуках єднання з природою, нині являє собою сумне видовище в’янення. А не так давно, десь на початку ХХ століття, смарагд його зелені був настільки чарівним, навіть на тлі своїх не менш чудових сусідів-островів, що за ним закріпилося його сьогоднішне ім’я.

Це лише відомі історії тих, кого людська рука занурила на дно могутньої ріки. Але всі вони – примари дніпровських порогів – відомі і забуті чекають в темних, холодних глибинах часу свого воскресіння, коли перешкоди впадуть і стихія природи візьме своє.

10-09-2017 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.