Історія
Непересічна доля невеликої земельної ділянки всього в декількох кроках від П’ятницької брами стародавньої фортеці Володомр-Волинського була вирішена тривіальною подією в родині шевських справ майстра Гаврила Кунцевича – народження сина і спадкоємця Івана (1580 – 1623), яке стало поворотним не лише для роду Кунцевич, але і для багатьох християнських душ.
Однак навряд чи хто наважився тоді вгадати в тому екзальтованому хлопчині, який довгі години проводив в молитвах і пості, майбутнього єпископа української греко-католицької церкви, організатора чернечого чину святого Василія Великого, уніатського святого, якому довелося висвітлювати променями своєї духовності цю грішну землю лише сорок вісім років. Мученицька смерть на подвір’ї вітебського архієпископського будинку і праведне життя забезпечили початок беотіфікаціі Іософата папою Урбаном VIII (1568 – 1644) вже в 1624 році, яка закінчилася 29 червня 1867 року канонізацією.
Садибна ділянка з будинком, де народився святий покровитель України, 5 грудня 1674 року (офіційно факт дарування зафіксований в міських книгах 8 лютого наступного року) став власністю української греко-католицької церкви в особі Володимирського єпископа Венедикта Глинського (1618 – 1879), подарований рідною сестрою святого Йосафата, мешканкою Володимира, Зиновією Гаврилівною Кунцевич, в заміжжі Парілович зі схвалення її сина Сави Семеновича.
Сторіччя минуло, перш ніж в 1780 році за ініціативою василіанського протоархімандрита і ректора уніатського Володимирського колегіуму, згодом Холмського єпископа української греко-католицької церкви Порфирія Скарбер-Вожинского на цій ділянці була побудована кам’яна каплиця святого Йосафата в архітектурному стилі бароко.
Однак незабаром каплиця святого покровителя України згоріла разом з усім наченням. Залишившись без покрівлі, вона у зв’язку із розпаду Речі Посполитої і початку анексії Волині Московської держави, десятиліття так і залишалася невідновленою підвладна всім вітрам.
Разом з московськими військовими на святу землю Володимира прийшла православна диктатура, одним з перших кроків якої в місті на річці Луга став наказ Волинської консисторії від 8 квітня 1798 року про перебудову каплиці святого Йосафата на соборну Миколаївську церкву (причому документи про передачу православної церкви і опис її майна в міських архівах були відсутні).
На виконання священного указу храм, який був покликаний замінити собою старий П’ятницький по сусідству, в 1800 році вже був освячений і приступив до виконання своїх духовних обов’язків. Причому для повноти православного образа бароко пом’якшили класичні риси, а поруч була побудована проста дерев’яна дзвіниця
Станом на кінець ХІХ століття, не дивлячись на соборний статус і численну парафію (більше двох тисяч шістсот чоловік чоловік, з яких півтори тисячі – міське населення, решта – з семи (Білі-Берега, Шистів, Заріччя, Федорівка, Поничів, Маркелівка, Лобач) приписних сіл), майно Миколаевскої церкви Володимир-Волинського було досить мізерним: землі всього 725 гектар, двоповерхова будівля при Мстиславовому храмі врятоване від пожежі 1859 року, дах гонтовий (купол критий бляхою), що було пов’язано з тимчасовим статусом (але номінально вона вважалася приписною до лежачого в руїнах найстародавнішому в місті Мстиславового).
Фактично після освячення відновленого Володимирським братством головного міського Успенського собору в 1900 році підірвало і без того не надто завидне положення Миколаївського – 1910-ому він значиться як каплиця при соборному цвинтарі, котрий був розташований в декількох десятках метрів від нього.
Однак з початком Другої світової війни (1914 рік) для задоволення підвищеного попиту на релігійні послуги церкві повертають парафіяльній статус, яким вона користувалася, не дивлячись на анексію України католицькою Польщею, до 1939 року, коли радянські війська вторглися на територію Польської республіки.
При червоних радах, які окупували українську Волинь за підсумками Другої світової війни, колишня каплиця Йосафата розділила долю переважної більшості своїх сакральних побратимів – її було закрито, щоб перетворити приміщення на складські.
Українська незалежність на своїх крилах принесла падіння всіх комуністичних атеїстичних перепон і повернення святині в лоно православної церкви. Так що зараз, граючи на сонці оновленими фарбами, церква святого Миколая знову дарує чудо єднання духовного і мирського всім владимирцам с Христом в серьці.
Архітектура
Однонавовий двохкупольний прямокутний (площа внутрішніх приміщень – тридцять квадратних метрів) храм спочатку був зведений як каплиця в бароковому стилі, що зумовило його досить скромні розміри. І зараз крізь нашарування православних перебудов чітко проглядається греко-католицька сутність святині в пологом схилі покрівлі і фронтонів, маленьких витончених завитках, коробових віконних отворах в обрамленні наличників, що високо здіймаються над землею, критій терасі з витонченими балясинами балюстради з пологої аркою розірваного фронтону і кіотом, профільованому лобовому карнизі, багатошарових кутових пілястрах, лаконічних лопатках.
У комплекс також входить арковий центральний вхід, декорований профільованим карнизом і кіотом під витонченим навісом, та окремо розташована квадратна (бік – 5м) в плані двоярусна дзвіниця під шоломоподібним завершенням, яку відтіняють сложнопрофільними карнизами, кутовими лопатками і витонченою вінчальною маківкою.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Волинська обл., м. Володимир-Волинський, вул. Цинкаловського, 1.
Як дістатися
Автотранспортом по трасах Н22 (Устюг – Луцьк – Рівне) або Р15 (Ковель -Турійськ, Володимир-Волинський – Нововолинськ – Червоноград – Великі Мости – Жовква) або Т0302 (Піща – Шацьк – Любомль – Володимир-Волинський – Павлова – Горохів – Берестечко – Козин – Кременець). У місті по вул. Ковельській до повороту на вул. Цинкаловського, на якій розташована колишня каплиця святого Йосафата.
Міжміським транспортом з Луцька або Ковеля до авто / залізничного вокзалів Володимир-Волинського, а потім міським до зупинки «П’ятницька брама», поруч з якою по вул. Цинкаловського розташована Миколаївська церква.