Історія
Зимненський Успенський монастир
З ім’ям святого Володимира (960 – 1015) народні перекази пов’язують не тільки фактичне заснування великого торгівельного центру заходу Русі-України на річці Луга, а й закладку в його південному передмісті нижче за течією на Святих Горах першого монастиря з церквою Успіння пресвятої Богородиці орієнтовно в 1001 році.
І хоча достеменно не підтверджена ідентичність згаданого в житіє преподобного Феодосія Печерського, а також Києво-Печерської службі преподобному Варлааму волинського Святогірського монастиря і Зимненського, деякі дослідники озброївшись методом від противного, підтверджують їх тотожність, що дає їм підставу пов’язувати смерть у 1073 році першого ігумена Києво-Печерської лаври (син воєводи Яна Вишата Варлаам) на шляху із Царгорода з його стінами.
Це ж твердження дає підстави стверджувати, що монастир в Святих Горах Зимно (первинна назва села) дав православному світові двох Володимирських єпископів Іосафа і Василя, святительствовавших на цій землі в 1223 – 1266 роках за часів правління Данила Романовича (1201 – 1264), служачи заміською резиденцією місцевого єпископату (Іпатіївський ліпопись).
Успенський храм Святогірського монастиря
Знову на сторінках історії Успенська Святогірська обитель з’являється в 1460 році у зв’язку з підтвердженням передачі села Зимно разом з іншими прилеглими землями, що належали їй з стародавніх часів, дворянину Немирі литовським князем Свидригайло Ольгердовичем (1370 – 1452) від польського короля Казимира IV Ягеллончика (1427 – 1492).
Мабуть на той момент комплекс у волинських Святих Горах був дерев’яним, бо після смерті Немирі та його матері-спадкоємиці новий господар Зимно, Федір Михайлович Чарторийський (- 1542), в 1495 році починає його масштабну реконструкцію в камені, під час якої на світ з’явився величний Успенський храм, маленька Троїцька каплиця і високі оборонні стіни з шістьма вежами.
Після смерті Федіра село з стародавнім кляштором відійшли старшому синові Олександру (- 1571), який, не дивлячись на передачу під тиском брата Івана (1518 – 1567) йому згідно духівниці батька на помину його душі села Грабович, незабаром захопив все монастирські угіддя Зимненського і так в кінцевому підсумку не повернув їх, не дивлячись на багаторічні судові тяжби і відносне примирення з даруванням дзвону в 1566 році головному храмові.
Східна оборонна стіна з галереєю
Тому фактично Успенська була поставлена в пряму залежність від волі своїх господарів, якими на той час були дві гілки Чарторийських – Клеванські і Литовижські (перші викупили частину других в 1605-ому), а з передачею прав на село обома гілками в заставне володіння (перші з 1572, другі з 1586) ще й орендарів.
Хоча з першу не обділеній увагою інших православних сильних Речі Посполитої щастило з субвласниками – вони з успіхом чинили опір Унії та її насильницькому окатоличенню: каштелян волинський Ян Лагодовський, Матвій Суходольський, Гавриїл Іваницький в тому числі в судовому порядку протистояв уніатського єпископату. Але навіть за підтримки сильних світу цього монастир в 1624-ому перебував в занепаді без настоятеля і братії, так що навіть ключі від нього через брак сторожа якийсь час зберігалися у місцевої жительки Тетяни (Таци) Безручки.
Через століття Зимненська обитель у війні з уніатами все ж пала під тиском єпископа Льва Заленського (1648 – 1708), і її братія була насильно поголена за католицьким обрядом, а незгодні вигнані з рідні стін. Маленькою перемогою православ’я стало вилучення і доставка в Київ волинського Святогірського монастирського архіву, в зв’язку з чим уніати остаточно програли суперечку за Зимно і інші землі раніше записані за храмом, отримавши натомість від підканцлера великого князівства Литовського Казимира Чарторийського (1674 – 1741) село Кропівщізну.
Південно-західна вежа
Починаючи з 1724 – року продажі села разом з Успенською обителлю Чарторийськими каштеляну Волинському і старості Володимирському Михайлу Чацькому, сімейство якого повністю розграбувало ми мали церковне майно – для монастиря почався період занепаду, так що станом на 1789 рік інші монастирі Волині визнали за необхідне надавати йому посильну матеріальну допомогу, наочним прикладом якої були вісімсот злотих від Загаєцького монастиря.
Після анексії Волині романівською Московією храмові споруди були передані під потреби Зимненських парафіяльних (1795), проте за нечисленністю громади, яка не мала коштів і сил на утримання такого масштабного комплексу, так і не були приведений у належний стан, поступово старіючи.
Проблиск відродження монастир прийняв з рук царської сім’ї Олександра II (1818 – 1881) і Марії Олександрівни (1824 – 1880), але до кінця XIX століття древня святиня знову опинилася на межі існування, бо всі її будови настійно вимагали капітальної реставрації.
Трапезна Зимненського монастиря
Наказом священного синоду від 15 березня 1893 року у відповідь на клопотання архієпископа Волинського Модеста (1823 – 1902) складеного півроку до того був відновлений древній православний монастир під ім’ям Святогірського Успенського Зимненського жіночого з тимчасовим підпорядкуванням Корецької обителі, звідки були переведені декілька сестер і перевезена частина церковного начиння.
Під крилом державної релігії Російської імперії обитель незабаром здобула нове сіяння з легкої руки архітектора Миколи Павловича Козлова (1870 -), за проектом якого в 1898 році були розпочаті реставраційні роботи в псевдо-руському стилі. Ця реконструкція дозволила комплексу на крутому обриві над Лугою пережити бурхливий ХХ століття.
У 1914-му на волинську землю з волі московської влади ступила Перша світова війна, яка забрала з собою сотні тисяч життів, поламала мільйони життів. Лінія фронту її в 1915-ому проходила через Володимир-Зимне, коли обитель стала однією з її жертв проломленими покрівлями, пошкодженими стінами, згорілими інтер’єрами.
Дзвін 1566 року в Успенському монастирі
Не дивлячись на польське прокатолицьке правління в міжвоєнний період ХХ століття, древня Успенська церква була відновлена (1930-ті), щоб знову впасти під ударом на цей раз Другої світової війни, розв’язаної червоними радами і фашистською Німеччиною.
Причому якщо католицька Польська республіка проявила хоч якесь співчуття до архітектурно-історичному пам’ятнику, то атеїстичні комуністи на довгі десятиліття залишили її на волю вітрів, закривши монастир в 1946-ому, так що масштабна реставрація, в результаті якої комплекс придбав свої нинішні риси, почалася лише за тридцять років.
Світло української незалежності своїми благодатними променями освітило і стіни православного Зимненського монастиря, коли в червні 1991 року прибули перші черниці-поселенка з Корецького монастиря, а через зовсім небагато часу рахунок сестер йшов вже на десятки. Зараз двері відродженого комплексу відкриті для всіх бажаючих і причому без повсякчасних обмежень і умовностей нав’язаних московською попами.
Архітектура
Північно-східна вежа монастиря в Зимньому
Комплекс Успенського в Зимньому, що розташований на високому природному мисі в заплаві річки Луга, відноситься до типу оборонних монастирів України пізнього Середньовіччя. До його складу з двох дворів входять Успенська, Троїцька і печерна Варлаамська церкви, дзвіниця, “терема святого Володимира” (трапезна) і залишений в наявності оборонний периметр з чотирма вежами і п’ятьма арковими в’їзними брамами (розібрана вежа при будівництві школи, не збереглися східна Миколаївська і західна Пафнутіївська церкви).
Центральна будівля комплексу, холодна Успенська церква після останньої масштабної перебудови кінця XIX століття є прямокутним п’ятибанний периметром з напівкруглою апсидою на сході, притвором на заході та двох’ярусною квадратною вежею-дзвіницею, що примикає з північного сходу, який згідно з попереднім планом був тринавовою базилікою в обрамленні двоступеневих контрфорсів.
Дзвіниця монастирського комплексу в Зимньому
Псевдо російський стиль будівля набула після реконструкції Козлова: портал центрального входу з ширинками та коконшниковим завершенням під щипком, велике аркове вікно нової західної стіни в межах первинних контрфорсів вторячи йому за малюнку, кілеподібні архівольти на колонах з перехопленнями на кронштейнах, високі барабани п’яти глав з широким фризом і витягнутими світловими вікнами дисгармоніюють з явною аскетичністю оборонного характеру первісної будівлі. Внутрішнє розподіл на нефи (середній ширший) забезпечують чотири прямокутних стовпа, що підтримують склепіння.
Чотирикутна вежа-прибудова в північній частині збереглася на висоту двох ярусів, перший з яких перекритий коробовим склепіннями, а верхній – плоскими на дерев’яних балках. Її відмінною рисою є аркове вікно.
На північ від Успенської церкви біля підніжжя земляний тераси в товщі опорної стіни розташований вхід в аркові печери Варлаамської церкві (колишня каплиця), яка витесана в скельній породі. Вона має квадратний периметр з двома апсидами під зімкненими завершеннями і квадратними вентиляційними отворами на сході і заході.
Південні вратаУспенського монастиря
Троїцька церква (колишня каплиця) на березі Луги так само відчула на собі руку московського православ’я, під якою квадратні церковні барабани були замінені на круглі, прямокутний двірний отвір перетворився на арковий, закладено кругле вікно з північного боку. Хоча її однонавовий безстовпний обсяг з купольним завершенням на суфьї (зрізані склепіння) і зазнав новомодного впливу в меншій мірі.
Оборонні стіни з шістьма (зараз є в наявності чотири) квадратними та круглими вежами в плані є чотирикутним периметром з бойовим бруствером та бійницями на верхньому ярусі, який спирався на неглибоко вмуровані в товщу стін балки і опорні дерев’яні стовпи з боку двору. Спочатку єдині південні врата вежі-дзвіниці в XVII столітті доповнили широкі в’їзні арки в усіх стінах.
Найбільш перебудована в псевдо російською стилі чотириярусна вежа-дзвінниця – над четвериком (декорований кокошниками зі щипцем на колонах з перехопленням, поясом ширінок, профільованим лобовим карнизом на кронштейнах, кокошникоподобними архівольтами на імпостами) влаштований восьмерик з дзвоновими арками за ажурними гратами, а вінчати споруду було дозволено високому гранованому намету “в шашечку” з люкарнами і маленькою сигнатуркою в обрамленні кокошників.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Волинська обл., с. Зимне.
Як дістатися
Автотранспортом по трасах Н22 (Устюг – Луцьк – Рівне) / Р15 (Ковель -Турійськ – Володимир-Волинський – Нововолинськ – Червоноград – Великі Мости – Жовква), а далі по Т0302 (Піща – Шацьк – Любомль – Володимир-Волинський – Павлова – Горохів – Берестечко – Козин – Кременець) до села Зимне, в північній частині якого повернути на захід за вказівником “Успенський Святогірський монастир”.
Міжміським транспортом з Луцька або Ковеля до Володомр-Волинського, а потім прямуючим в південному напрямку приміським до села Зимне. Успенський монастир розташований в центрі поруч із сільською радою.