Монастир бенедиктинок у Львові

Історія

Центральний вхід музею зброї "Арсенал" у Львові Центральний вхід музею зброї "Арсенал"

Передісторія жіночого бенедиктинського ордена на українській землі народилася в далекому VI столітті на просторах Західної Європи, коли деякі монастирі прийняли новий його статут, залишаючись під владою місцевого єпископату. І хоча протягом наступних двох століть майбутній орден пережив стрімке зростання числа своїх адептів, в Україні, і Львові зокрема, перші бенедиктинки з’явилися лише через десять століть.

Звичайно ж це знаменна подія відбулася не без участі місцевої знаті, хоча відомості на рахунок імені фундатора будівництва місцевого кляштору відрізняються – згідно одних даними це був Адам Коло Сапоровський, за іншим – його дочка, Катерина Сапоровська (1549 – 1608). Як би там не було, але перший камінь у фундамент майбутнього монастиря за проектом Павла Римлянина (- 1618) після освячення архієпископом Яном Соліковським (1539 – 1603) був покладений 14 липня 1595 року.

На наступний рік після затвердження фундації папським легатом Генриком Каетаном (пізніше підтвердив польський король Сигізмунд III (1566 – 1632)) перші шість бенедиктинок принесли свої монаші обітниці в ще незакінчених стінах свого нового духовного будинку. 29 листопада 1597-ого головна святиня обителі Всіх Святих була консекрована тим же львівським первосвящеником латинського обряду Яном Соліковським. У тому ж році почалося будівництво келійного корпусу під керівництвом першої абатиси-фундаторки Катерини Сапоровської.

Вежа і келійний корпус монастиря сестер-бенедиктинок у Львові Келійний корпус бенедиктинок у Львові

Підтверджувальна булла папи Климента VIII (1536 – 1605) в 1598-ому наділила монастир бенедиктинок Львова офіційним статусом і відкрила двері обителі для сестер – згідно місцевих хронік через рік з Хелмно прибули перші десять чорниць, хоча про переїзд їх до столиці Галичини в польських джерелах згадок не збереглося. Офіційне приєднання його до Хельминскую конгрегації відбулося в 1611 році, коли Магдалена Мортенська особисто привезла трьох сестер до нової обителі.

Одним з перших придбань новоствореного монастиря стало село Рокитне (1 599), а за час правління сестри фундаторки Анни Сапоровської (- 1638) до нього додалися Раковець, Волков, Кугаїв, Загір’я та Домбровиця за активної участі іменитих польських сімей Сенявських, Любомирських та Гурських, що дозволило Львівському архієпископу Яну Замойському (- 1614) спорудити навколо святині оборонну стіну замість дерев’яного паркану.

В'їзна арка львівського бенедиктинського монастиря В'їзна арка монастиря бенедиктинок у Львові

Наслідки пожежі 1623-ого, коли згорів костел Всіх Святих, були настільки руйнівні, що відбудовувався кляштор цілих чотири роки під керівництвом архітектор, творив у стилі ренесансу Яна Покоровича (- 1645), дочка якого була послушкою в його стінах. Згідно думки деяких істориків знаменита корона на вежі – саме його творіння.

Про два роки правління молодшої сестри Христини Сапоровської (з 1638 по 1640) хелмнські монастирські хроніки залишили не дуже добру пам’ять у зв’язку із надмірною амбітністю львівської абатиси.

Під час облоги 1648 року козацькими військами обитель практично не постраждала завдяки рішенню тодішньої настоятельки Магдалини Дороти Данилович (1600 – 1685), яка внесла храмову лепту (сто сорок злотих) в зібраний містом викуп. Будучи тіткою польського короля Яна Собеського (1629 – 1696) абатиса не тільки була удостоєна візиту королівського подружжя в своїй дідівщині, а й отримала додаткові привілеї для львівського ордена бенедиктинок: дозвіл на будівництво трьох неоподатковуваних броварень (1671), всі його землі були звільнені від оподаткування (1676), щорічне отримання двохсот бочок солі з дрогобицьких жуп (1679).

Господарський корпус львівського бенедиктинського монастиря Господарський корпус львівського монастиря

Правління Магдалини Данилович стало одним з найуспішніших в історії монастиря – кількість сестер досягла восьми десятків, а так само були отримані в дар на вічне зберігання мощі святого Фортуната.

Так що наступна мати-настоятелька, Олена Елеонора Казановська, отримала його в своє підпорядкування в чудовому стані. Продовжуючи традиції, вона ввела практику Неустанної Адорації святої Євхаристії, а також довгі духовні бесіди зі своїми підопічними. У той час до маєткового майна обителі додалося село Горпин.

Північна війна, бойові дії якої прийшли до Галичини в 1704-ому, обернулися для бенедиктинок великими втратами – не дивлячись на оплачений великий відкуп, їх святі стіни були розграбовані.

Південна вежа Всесвятського костелу монастиря бенедиктинок Вежа Всесвятського костелу бенедиктинок

Взагалі перша половина XVIII століття (абатиси Анна Елеонора Потоцька, Софія Богуміла Скарбківна, Гризельда Вікторія Ожог) для бенедиктинок Львова пройшли під знаком перманентних ремонтів – ремонт костелу Всіх Святих (1 717) та реконструкція комплексу під керівництвом архітектора Мартіна Урбанека (1748) – на тлі поступово зниження кількості сестер.

Зміна підданства на австрійське після Першого поділу Речі Посполитої стала для монастиря вісницею прийдешніх змін, першою з яких був цісарський декрет від 1782 року на існування за умови проведення освітньої діяльності виключно німецькою мовою та наймання світської вчительки в разі потреби. У тому ж році була відкрита школа для дівчаток.

Завдяки тому, що монастирські землі австрійці не конфіскували (станом на 1817-ий в його реєстрі значилися всі села польського періоду), а лише передала під світський контроль, львівські бенедиктинки мали можливість крім того утримувати за свій рахунок вісім збіднілих шляхтянок. І хоча призначення нової настоятельки схвалювалося місцевим губернатором і за це в казну мала бути сплачена певна сума, в свою чергу влада взяла на себе зобов’язання оплачувати катехіта і двох вчительок.

Внутрішній монастирський двір львівських бенедиктинок Внутрішній монастирський двір

Півтора століття обитель вела активну просвітницьку діяльність, станом на 1870-й восьмикласна, з 1900-ого – п’ятикласна школа, катехіти якої одночасно були її директорами (Енджей Зелінський, Кароль Баух, Клеменс Бістшановський, Юзеф Боришко).

Під час другого приходу Польщі за підсумками Першої світової війни школа на собі випробувала всі принади нових правил – префект Міхаіліна Кухарська очолила початкову ланку, а старша була перетворена на п’ятирічну гімназію з Марією Слушкевіч / Марією Вежінською на чолі. За підсумками візитації 1935 року куратора львівського навчального округу обителі довелося продати два своїх села для прибудови гімнастичного залу і оснащення двох кабінетів природознавства. Рік по тому Львівський архієпископ Болеслав Твардовський (1864 – 1944) освятив нові приміщення.

Кіот в'їзної брами бенедиктинського монастиря Кіот в'їзної брами монастиря

Після окупації Галичини червоними в 1939-ому сестринство продовжило існувати, але освітня функція у нього була відібрана, а після повторної радянської окупації в 1946-ому бенедиктинки перебралися в Кшешов (Селезія).

На базі просторих монастирських приміщень було відкрито Львівське музично-педагогічне училище №2, костел Всіх Святих відданий під склад, а на території колишнього саду побудована середня школа №19.

Українська незалежність повернула обитель греко-католицької церкви. В її стінах нині існує Свято-Покровський монастир сестер Студійського уставу, який поступово доводить свою святиню до досконалості, по крупицях повертаючи її колишні велич та славу.

Архітектура

Монастир бенедиктинок у Львові являє собою складний в плані силует різночасових будівель за кам’яною стіною з бароковими воротами XVIII століття. Його домінантою служить Всіхсвятський костел, що являє собою невелику прямокутну однонавову споруду під хрестовими склепіннями з нішами-аркасоліями в бічних стінах і декором у вигляді круглих розеток в квадратних полях. Зовнішній декор будівлі становлять різьблені білокам’яні портали, глибокі ніші з арковими вікнами, кутові контрфорси і, звичайно ж, південна вежа з унікальним ренесансним аттиком над доричним фризом.

Будинок органіста львівського монастиря сестер-бенедиктинок Будинок органіста львівського монастиря бенедиктинок

З південного сходу до храму примикає двоповерховий складний в плані кам’яний келійний корпус із залишками ренесансного декору, частина з якого становила нині втрачена відкрита трехаркадная лоджія з консолями-замковими каменями прикрашеними скульптурами в нішах. З особливостей збереженого внутрішнього оздоблення можна відзначити різьблені замкові каміни багатьох приміщень і одностовпне рішення тамбура.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Львівська обл., м. Львов, вул. Пеша, 2.

Як дістатися

Автотранспортом по трасах М06 (Е471) (Київ – Житомир – Новоград-Волинський – Львів – Стрий) або М09 (Е372) (Рава-Руська – Жовква – Львів) або М11 (Перемишль – Городок – Львів) або М10 (Радимно – Яворів – Новояворівське – Львів) або М12 (Тернопіль – Львів) до львівської Кільцевої дороги. Потім прямувати головною в центр міста по вулицях: В’ячеслава Чорновола – Князя Мстислава Удатного – Підмурна – Сянська – пл. Старий Ринок – Рибна – Звенигородська – Сніжна – Піша до бенедиктинського монастиря.

Громадським транспортом до вокзалів Львова, а потім – в центр старого міста до площі Данила Галицького, далі – один квартал в північному напрямку до Всесвятського костелу.

Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті