Смерть героя

Герой російсько-турецької війни, що отримав орден Святого Георгія IV класу і чин капітана II рангу за перемогу вісімнадцяти гарматного брига “Меркурій” під його командуванням над двома лінійними кораблями противника, в мирний час він за відмінну службу був у званні флігель-ад’ютанта був введений в придворну свиту Миколи I, але як людина діяльна залишився вірним флоту.

У 1833-му Олексій Іванович Казарського був направлений перевіряючим тилових контор і складів чорноморських портів, що стало його смертним вироком, так як в Московії в усі часи обсяги крадіжок перевищували всі мислимі межі і їх здійснювали готові були битися за награбоване усіма способами без оглядки на законність і етичні норми.

У Миколаєві виявилася пропажа залишеної Казарському в спадок суми в сімдесят тисяч рублів з шкатулки його дядька Моцкепіча, причому за чутками до цього був причетний близький родич генерал-лейтенанта Лазарева місцевий, призначений з Петербурга миколаївський поліцмейстер Григорій Григорович Автомонов.

Бажання докопатися до справжніх винуватців втраченого визначила долю Казарського. І хоча попереджений про замах на своє життя за два дні він нічого не їв і не пив в чужому домі, а в приютив його будинку пробу з їжі знімала сама господиня-німкеня, встояти проти чарівності дочки капітана-командора Михайлова капітан I рангу не зміг – чашечка кави з її рук стала смертельною.

Причому про те, що це було отруєння свідчило жахливий стан тіла, яке почорніло разом з усіма металевими елементами поховального мундира, а так само зовнішні ознаки засвідчені численними очевидцями.

І хоча Головний начальник III відділення Бенкердоф в доповідній записці на найвище ім’я повідомляв подробиці справи із зазначенням на зв’язок між дружиною Михайлова і Автомонова і її ж пріятельствованіе з близькою подругою нікого аптекаря Розою Іванівною, справа під керівництвом Олексія Самойловича Грейга не зрушила з мертвої точки. Виною тому за припущеннями керівника охранки було близьку спорідненість Автомонова зі всемогутнім Лазарєвим, а так же особиста зацікавленість Грега, за яким водилося чимало фінансових грішків за частиною флотських розтрат і зловживань.

Через півроку з Петербурга на увазі численних і наполегливих чуток була надіслана комісія для ексгумації тіла Казарського і відправки його частин для аналізу в столицю, але на цьому справа й скінчилося.

Герой, за труною якого йшли в щирої скорботи тисячі людей, став однією з миколаївських легенд, в той час як уряд Московії інтересам якого він служив вірою і правдою зі смертельним ризиком для життя стільки років просто спробувало забути про трагічні обставини його смерті. Справа обійшлося лише пам’ятником в Севастополі і повною тишею.

29-07-2018 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.