Історія
Пам'ятник загиблим в російсько-українській війні уманчанам
Уманським соціально-духовним центром сквер, що нині носить ім’я Алеї Героїв, став за довго до перетворення міста на великий торгівельно-адміністративний центр на кордоні Поділля та Наддніпрянщини, коли з легкої руки графа Францішека Селезія Потоцького почалося будівництво нового кам’яного комплексу Василіянського монастиря поруч із старим значно пошкодженим під час Коліївщини 1768 – 1769 років.
Хоча справжніх своїх абрисів він почав набувати з облаштування Софійського паркового комплексу та початком формування повноцінного міського адміністративного центру. Одне за одним на місці козацької слободи з’являються нові будівлі обабіч скверу.
Конфіскація Умані до казни московських окупантів в 1831-ому за підтримку Олександром Потоцьким (1798 – 1868) антицарського повстання та передачу її в підпорядкування військового відомства в якості військового поселення загальмувало справу формування повноцінного центру міського європейського зразка впритул до 1857-ого.
Уманська алея Слави
Фактично тільки із зняттям обмежень місто почало розквітати, коли одна за одною на пагорбі поруч із старим католицьким костелом замість одноповерхових будівель з’являються великі багатоповерхові споруди різноманітних архітектурних стилів та форм, а алея стає їхнім візуальним центром обмеженим центральною площею з одного боку і Ринковою – з іншого, навколо якого гуртуються всі найважливіші установи від Міської думи та Окружного суду до комерційно-торгівельних установ та навчальних закладів. Фактично на початок 1880-х вона вже була повністю сформована.
Після радянської окупації початку 1920-х років нова влада задля ментального закріплення свого положення в умах та серцях уманчан поховала своїх загиблих бойовиків прямісінько на північно-західній кінцівці центральній алеї (ближча до центру) з встановленням погруддя одному з ватажків – на протилежній.
Пам'ятник загиблим у Другій світовій війні на Алеї Слави
Більш повного історичного змісту сквер набуває після закінчення боїв Другої світової на уманській землі, коли затишна алея стає останнім прихистком для бійців, які загинули при наступі червоної армії в березні 1944 року, та спорудженням над братською могилою пам’ятника, який в 1967-ому замінив Обеліск Слави.
Вже за незалежної України комплекс поповнився меморіалом Героїв Союзу та України – уродженцями Уманщіни з іменними табличками (урочисто відкрито 9 травня 2010 року). А в 2014-ому Москва знов прийшла на українську землю за черговою кров’ю – спочатку вбивши Небесну Сотню, потім анексувавши Крим та розпочавши бойові дії з окупацією Східного Донбасу. Для увічнення пам’яті про всіх жертв московського терору 24 липня 2015 року сквер отримав свою нинішню назву, а 14 жовтня 2018-ого в його центрі з’явився пам’ятний знак українським воїнам-уманчанам загиблим в зоні антитерористичної операції на сході країни.
Архітектура
Довжиною всього в чверть кілометра та завширшки всього п’ятдесят метрів Алея Героїв представляє собою зелену стрічку зі старих кленів, лип та ясенів, що пролягає вздовж вулиці Небесної Сотні від площі Слави з однойменним обеліском до Свято-Михайлівського храму. Брукована доріжка з лавочками на узбіччі прорізає її затишок вздовж, а центр прикрашає пам’ятний знак загиблим воїна АТО на сході України.
Додаткова інформація
Місце розташування: Україна, Черкаська обл., м. Умань, вул. Небесної Сотні.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М12 (Стрий – Тернопіль — Хмельницький — Вінниця — Кропивницький – Знам’янка) або М05 (Київ – Одеса). В місті по вулицях: Інтернаціональна – Київська – Тищенка – Європейська – Небесної Сотні – Визволителів. Алея Героїв починається від площі Слави.
Громадським транспортом до Умані, а потім – міським до центру, від якого вздовж вулиці Небесної Сотні до церкви святого Михаїла, де розташований історико-меморіальний центр.