Барський замок

Історія

Руїни Барської фортеці Руїни фортеці в Барі

Він починався як село Ров на березі однойменної річки десь наприкінці XIV – початку XV століття, а можливо і раніше адже перші документальні згадки за підписом Альберта Ровського в якості свідка відносяться до грамоти Свідригайла Ольгердовича (1370 – 1452) до кам’янецьких ченців домініканського ордену від 1405 року.

Вже в якості Великого князя Руського останній в 1435 році відписує сто гривень на підтримку поселення Іоанну Кмицовичу, що вісім років потому втратив його на користь Стогніва Рею з Шумську, якому належало за ті ж кошти облаштувати тут фортечні укріплення. Хоча на скільки успішно були проведені ці роботи можна судити з наступної згадки Длугоша – в 1452-ому татари захопили фортецю (castellam) Ров разом із самим власником та його сім’єю.

Частина східної оборонної стіни фортеці в Барі Частина східної оборонної стіни фортеці

Чотири роки потому тодішній господар Русі Казимир IV Ягеллончик (1427 – 1492) дозволив викуп містечка разом з Ялтушковом та іншими селами у спадкоємців Стогніва воєводі руському Анжею Одровонжу ( – 1465), по смерті якого часті набіги татар вщент знищують округу, яка лежала в руїні аж до 1537 року та викупу Рову у львівського каштеляна Станіслава Одровонжа (1509 – 1545) дружиною володаря Русі Сигізмунда I Старого (1467 – 1548), Боною Сфорца (1494 – 1557).

Нова господиня взялася активно розвивати Ров, яке почала з дарування дванадцятирічної пільги на сплату коронного та старостинського податків, а через рік нею було скасоване мито та строк дії збільшених пільг подовжено до шістнадцяти років. Влітку того ж 1538-ого королева доручила своєму керуючому Альберту Старжеховському задля захисту від кочовиків почати зведення дерев’яного замку з п’ятьма дозорними вежами по кутах на штучно підвищеному острівці в оточенні трясовини та глибокого рову на лівому, протилежному водорозподільному з Лядавою плоскогір’ю на Кучманському шляху, березі Рову посиленому ставом, який утворився із спорудженням штучної греблі.

Замковий став в Барі Барський замковий став

Саме з легкої руки Бони Сфорца місто стало Баром на честь її спадкового італійського маєтку в Барі. Під захист фортечних стін з потужними пушками почало стікатися все більше польських подолян («Ляський Бар» в замку), в тому числі до міста поверталися колишні українські мешканці із Зінькова («Руський Бар» поза оборонним периметром), а переселені з Волині татари утворили на місці старого Рову «Барьскі Чемериси».

Завдяки наявним фінансовим перевагам, не дивлячись на часті турецько-татарські набіги, повстання Северина Наливайка 1590 року, визвольний рух українського народу під приводом Богдана Хмельницького 1648 – 1657 років, друге за значенням після Кам’янця місто Поділля активно розвивалось, отримавши нові кам’яні замкові обладунки замість старих дерев’яних в 1630-х з рук інженера Гійома Лавассера де Боплана (1600 – 1685).

Друга ж половина XVII століття пройшла для фортеці на березі Рова під знаком війни. Війська гетьмана Петра Дорошенко (1670) – польського короля Михайла Корибут Вишневецького (1670) – османського султану Мегмеда IV (1672) – московського царя Олексія Романова (1674) – знову Дорошенка (1674) та Магмеда IV (1676) відвойовували його одне у одного, як один з надважливих стратегічних пунктів краю, поки в 1686-ому вона не повернулася під прапори Річи Посполитої.

Руїни в'їзної вежі Барського замку Руїни в'їзної вежі замку

Криза польської влади другої половини XVIII століття та Барська конференція 1768 року фактично поклали початок трьом розділам Польщі, під час другого з яких (в 1793-ого) місто разом із Поділлям анексувала Московія, на деякий час зберігши існуючи привілеї. А потім з приводу антицарського повстання 1830 року міцно закрутивши гайки. Пошкоджений часом замок зі згоди окупаційної влади поступово починає розбиратися на будівельний матеріал.

Тому станом на початок ХХ століття від фортифікаційної споруди мало чого лишилося – тільки пара-трійка підвалин його веж, фундамент стіни з боку річки та невеличкі частини муру. Отже задля пристосування території барського замка до соціальних реалій міська влада вирішила перебудувати його на міський бульвар з великою прогулянковою зоною.

Парк на місці замку Бони існує і донині, щасливо переживши сім десятиліть радянської окупації та Дві світові війни, хоча починаючи з другої половини ХХ століття роботи з облагороджування не проводилися. Він так і лишився напів-реліквією, напів-зеленою перлиною, де в двох кроках від міського центру можна відпочити від метушні буття.

Архітектура

Підніжжя однієї з веж Барського замку Підніжжя однієї з веж замку в Барі

Дерев’яний замок Бару королеви Бони представляв собою згідно нечисельним описам п’ятикутовий периметр з подвійних дерев’яних стін, простір між якими був заповнений землею, а кути посилені двоярусними вежами з дубових паль. Навкруги його оточував штучний глибокий рів. Головна вежа, що боронила міст через річку, на першому поверсі мала велику браму для проїзду карет та возів, а на верхньому – каплицю.

Мурована фортеця де Боплана була зведена за новоіталійським зразком з облицюванням ескарпів кам’яною кладкою. В плані квадратна з чотирма вежами вона була справжньою твердинею – стіни сягали семи метрів заввишки, маючи по верху оперізувальний пояс бійниць. Вежі на 2/3 виступали за площину мурів і фактично на деякий час могли виступати самостійними вузлами оборони.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Вінницька обл., м. Бар, вул. Горького, 7.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Т0610 (Любар — Хмільник — Лука-Барська — Бар — Нова Ушиця) або Т0228 (Бар — Копайгород — Шаргород — Нові Хоменки). В місті вздовж вулиці Соборній прямувати до вул. Буняковського, яка виходить до Міського парку.

Громадським транспортом до Бару, а далі від автовокзалу вулицею Монастирською до руїнів замку.

Вікторія Шовчко

Обговорити статтю в спільноті