Історія
Місцевий православний монастир починав свій шлях зовсім не в Барі – село Семенки, що в семи кілометрах південніше старого міста, ченці обрали для будівництва своєї резиденції в середині XVI століття. Хоча результати церковної Берестейської унії 1596-ого поставили його та йому подібних на межу існування, як активних супротивників об’єднання християнських конфесій. Після підтримки повстання Северена Наливайка ( – 1597) обитель і зовсім зачинили, братію віддали на покарання місцевим євреям, а сама будівля була покинута.
Повернулися на семенківське намолене місце ченці лише в 22 січня 1715 року, і були це вже представники греко-католицького ордену василіян, які отримали дозвіл на будівництво від Юрія Любомирського та фінансування від сім’ї Павла та Марії Щетинських. Братія відбудувала на руїнах дерев’яний монастир з однобанною церквою на честь святих Петра та Павла з різьбленої дубової деревини. В комплекс за високим палісадом та брамою з боку села станом на середину XVIII століття також входили дзвіниця на заході, келійний корпус та трапезна із каплицею Непорочного зачаття на півдні.
Віддаленість від всіх міських переваг спонукала керівництво ордену почати перемовини про передачу розкішного цегляного барського кляшторного комплексу скасованого в 1773 році булою папи римського Клемента XIV (1705 – 1774) єзуїтського ордену. Хоча претендентів на комплекс було чимало, їхні вимоги були задоволені Едукаційною комісією вісім років потому за умови продовження просвітницької справи, що додатково забезпечувалося прибутками з записаного на колишніх власників села Сеферовки.
В будівлі за нинішньою адресою Соборна 22, що з’явилася десь на рубежі XVIII – XIX століть, від побудови містилася Василіянська повітова школа з домовою церквою на честь Іоанна Хрестителя. Загалом школа мала непогану репутацію, тому через десятиліття після московської анексії Поділля в наслідок другого поділу Польщі 1793 року її було реформовано в повітове чотирикласне училище на сімсот учнів з чотирирічним терміном навчання під опікою того ж ордену.
Антимосковське повстання 1830 року фактично поставило хрест на існуванні церков всіх конфесій, окрім державного православ’я, яке ніколи не було відокремлено від імперії двоголового орла. Василіянський монастир в Барі в тому ж році був закритий разом із навчальним закладом під його опікою.
В спорожнілі приміщення молодших класів греко-католицької школи в 1837-ому окупаційна влада перевела з Привороття два старших класи духовної семінарії, а на другому поверсі була освячена домова церква на честь святого Арсенія. Вона діяла в цих стінах до 1860-ого, коли керівництво Подільської єпархії вирішило вивести світоч знань до Кам’янець-Подільського.
Бар, який після перевідення семінарії фактично лишився без навчального закладу, підняв це питання перед можновладцями лише кілька років потому, а рішення про відкриття однокласного міністерського училища в приміщеннях колишнього духовного надійшло в 1868-ому. Із зростанням же економічного рівня міста двадцять років потому статус освітнього закладу підвищили до двокласного.
Чергова реформа системи освіти 1902 року розділила будівлю навпіл – праворуч від центрального входу розмістилася жіноче, а ліворуч – чоловіче двокласні училища з п’ятирічним терміном навчання та правом випускників займати дрібні конторські посади.
За рік до більшовицького перевороту 1917 року навчальний заклад знов підвищив свій статус до вищого міського восьмирічного, яке діяло і в перші роки першої радянської окупації, а потім було реорганізовано у Першу трудову школу Бару з семирічним терміном навчання, розрахованого на 250 учнів.
Нове бачення початкової та середньої міської освіти на шість років привели в ці стіни єврейську семирічку (в 1932-ому), а потім – школу №3 з російською мовою викладання. Остання трималася в будівлі василіянської школи до грудня 1941 року попри втечу московського війська та німецьку окупацію Другої світової війни.
Після другої радянської окупацій 15 квітня 1944-ого освітній процес в стінах колишньої василіянської школи поновився. І хоча будівля давно не відповідала потребам сучасного навчального процесу, школа продовжувала свою роботу під цим дахом ще майже чверть сторіччя (до здачі в експлуатацію просторої новобудови по Гагаріна, 15).
Спустілі в 1968-ому приміщення радянська влада намагалася пристосувати для вирішення міських соціальних проблем – в цих приміщеннях деякий час діяли адміністративні установи, крамниці, музей… але відновлення української незалежності 1991-ого назавжди змінило долю будівлі – її було віддано греко-католицькій громаді Бару, яка в 2002 році після відновлення перетворила його на великий религійно-освітньо-дозвільний центр з храмом Різдва пресвятої Богородиці, монастирем на честь Іоанна Хрестителя та недільною школою для дітей.
Архітектура
Симетрична споруда колишньої василіянської школи представляє собою витягнутий вздовж однієї з центральних міських вулиць, дещо відстоячий від червоної лінії забудови одноповерховий витягнутий прямокутник під мансардною покрівлею з двоповерховим ризалитом-надбудовою, який прикрашає високий гранований барабан під зімкненою покрівлею з арковими вікнами, центральній частині і кутові тераси з ганком на круглих колонах (з боку двору).
Декор будівлі складають кутові пілястри без стилобату з еклектичним завершенням, коробові віконні арки в простих широких лиштвах із брівкою, широкі складнопрофільні карнизи, ширинковий фриз, круглі напівколони другого поверху, дентикульний поясок, люкарни під двосхилою покрівлею, високі арки вікон та пологий трикутник в фільонках з нішею по центру парадного фасаду.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Вінницька обл., м. Бар, вул. Соборна, 22.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Т0610 (Любар — Хмільник — Лука-Барська — Бар — Нова Ушиця) або Т0228 (Бар — Копайгород — Шаргород — Нові Хоменки). В місті вздовж вулиці Соборній до храму Різдва Богородиці.
Громадським транспортом до Бару, а далі з автостанції до колишньої василіянської школи через площу Пам’яті по Соборній.