Незручний геній української літератури

Надзвичайно талановитий і працьовитий Іван Франко стоїть окремою особистістю серед родючого поля української літератури. Хоча для ковальського сина цього виявилося недостатньо для забезпечення достойного життя собі та своїй родині при знанні чотирнадцяти мов до двох докторських академічних ступенях (Віденського та Харківського університетів). Може це сталося через незручність Івана Франка для керівництва та його звичку казати правду в обличчя, чи занадто інтелектуальність як для пересічних, а може – надмірну патріотичність особистісті (саме він вів в світ української богеми моду на вишиванку).

Геній, який ніколи не опускав руки (хвороби, смерть улюбленого сина, нестача грошей), не нехтував роботою (недарма ж його прозвали «титан праці»), не лишався байдужим до соціальних проблем українського суспільства (участь в Просвіті, видання цілої низки журналів та газет, написання статей у відповідь на гострі питання). Не дивно, що він декілька зверхньо дивився на оточуючий світ через критичну призму своїх знань та життєвого досвіду.

Може тому Іванові і не дуже щастило у тривалих стосунках з жінках – він емоційний, невгамовний та пристрасний пережив кілька розчарувань до зустрічі із своєю дружиною Ольгою, київською аристократкою з сім’ї Хорунжинських. Зато вона, освічена інтелігентна пані народжена в розкоші, не вагаючись віддала йому руку та серце, не дивлячись на не дуже добре фінансове становище – левову долю їхнього бюджету складав прибуток з посагових акцій Ольги. У подружжя було четверо дітей.

Шалений темп життя на межі нервового напруження звичайно ж не міг минути без наслідків – на початку ХХ він століття Франко захворів на прогресуючий параліч, який швидко відібрав у нього праву руку, а ліву зробив напів-придатною до праці. До них додалися галюцинації та суперечки з давно померлими друзями. Писати лівою рукою він міг лише напів-печатними літерами, тому на допомогу прийшли його студенти та старший улюблений син Андрій, випускник Львівського університету.

Тим болісніше була втрата для всієї сім’ї, коли всього через рік після закінчення нявчання їхнього і так хворобливого з дитинства Андрійка не стало. Ольга, здоров’я якої теж значно було підірване народженням дітей, постійним стресом нестачі коштів, туберкульозом… зовсім не змогла з цим змиритися, розум її затьмарився (вона навіть на похорон не пішла, чекаючи на повернення свого Андрійка вдома). А коли усвідомила – відгородилася від усієї сім’ї на другому поверсі їхнього будинку на львівській Понінського 4, з середнім сином Тарасом навіть не спілкуючись (тільки з його дружиною, яку лагідно називала Катеріночко). Згодом прірва між Ользіним та реальним світами стала такою великою, що її довелося відправити до шпиталю душевнохворих.

Діти розлетілися хто куди, і на початку Першої світової війни Іван Франко лишився насамоті з пустим холодним будинком. Небайдужі організували йому місце в притулку Січових Стрільців, але він вмовив братанка Василя втекти з богодільні. Ніч, холод, далекий шлях пішки… і на спуску геній української літератури падає. За допомогою сусіда вони-таки дісталися порожньої, нетопленої, без запасу дров та вугілля оселі письменника, де він вперто залишився, отримавши запалення легенів. Він так і не одужав, померши 28 травня 1916 року. Його донька Анна з-за великої затримки телеграми, яка до Києва якимсь дивом йшла через пів-світу (Рим – Костянтинопіль – Москва) на поховання так і не потрапила.

20-08-2020 Вікторія Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.