Він з’явився на світ так давно, що ніхто і не пригадає хто був його засновником і кому б мала належати честь назвати його своїм ім’ям. Плутанина з назвою затишного узвозу в самому серці старого Маріуполя, який веде відлік свого існування з часів будівництва перших пристаней вздовж морської берегової лінії (можливо навіть козацької фортеці Домаха), мала у своєму підґрунті дві причини – давність часу та спалення міського архіву підчас Другої світової війни.
Забудову південного схилу маріупольського Правобережжя починали заїжджі комерсанти та моряки, як найбільш наближеного до морської брами з її складами, базарної площі (одним кварталом північніше) та адміністративного центру. Фактично узвіз був найшвидшим шляхом дістатися порту, тому вважався привілейованим районом забудови, де дозволити розкіш будівництва могли собі лише заможні містяне. Хоча то було в ті часи, коли впорядкуванню вулиць приділяли ще так мало уваги, що первинна назва не збереглася бо не була офіційно закріплена.
Після будівництва в вигині вулиці величної цегляної двоповерхової садибної споруди подружжя Фрідріха Вільгельмовича та Надії Адамівни Гампер, що стала домінантою навколишньої забудови середини ХІХ століття, не дивлячись на прихованість за перепадом висот та зеленою пеленою дерев, спуск в народі перейменували на Лікарський за професією господаря найвеличнішої будівлі.
Пізніше, з розростанням сімейства та появою другого лікаря (син Сергій отримав вищу освіту в цій галузі) знов-таки неофіційно узвіз перейменували просто за їхнім прізвищем – Гамперський, хоча фактично після смерті Фрідріха Вільгельмовича в 1896-ому, сім’я втратила свою фамільну резиденцію через банківську закладну по кредиту Харківського земельного банку. Не дивлячись на наявність нових господарів, назва лишалася до радянської окупації 1919 року.
В «кращих традиціях» червоних задля знищення будь-якого натяку на минулі часи, спуск перейменували на Слободський, але народну пам’ять стерти їм не вдалося і за сім десятиліть – одразу ж із поверненням української незалежності в 1991-ому місто і його одна з перших вулиць отримали свої ысторичны назви.
А на початку третього століття за відсутності прямих документів місцеві краєзнавці-любителі пов’язали назву узвозу з ім’ям не Фрідріха (Федіра на український манер) Гампера, а саме його видатного сина Сергія. Спираючись на те, що останній ніколи не був власником знаменитого будинку (правда), заперечили етимологічне походження назви узвозу від прізвища лікаря. Тоді ж на світ з’явилася теорія про імовірне походження Гамперського від іноземних моряків, які вбачали в його силуетах далекі береги Гамбургу. До того ж неподалік в дорадянські часи розташовувався храм лютеранської громади, до додало більшої ваги цій теорії.
Але факти – вперта річ, і час потрохи розставляє крапки над «і» новими документами інших українських міст, які опосередковано стосуються маріупольської історії загублених періодів.