Історія
Пам'ятник Кальміуської паланки Запорізької Січі
Древній Солона (“солоний”) шлях через Азов – Кальміус – Солона (притока Кальміусу) – Солона (притока Вовчої Води) – Самара – Дніпро на північ і схід століттями оберігав високий пагорб з трьох сторін захищений водою, самою природою призначений для зручного устрою спостережно-оборонної фортеці. Тому селище в гирлі річки, що в той час була значно повноводнішою за нинішню, було відомо з часів Стародавньої Греції (близько VIII століття до н.е.) завдяки своїм скіфським торжищам.
Більш конкретна інформація відноситься до V століття до н.е. завдяки історико-географічним відомостями Геродота (484 – 425 до н.е.), згідно яких орієнтовно на місці майбутнього міста Маріуполь розташовувалося скіфське поселення Кремни (недалеко від річки Танаїс (Дон) до Бердянської коси). Фактично воно існувало в якійсь мірі при безперервних торговельних відносинах Кальміуської країни з кримськими греками аж до початку нового тисячоліття, коли часта зміна і не завжди безкровна господарів північного Приазов’я (гуни, болгари, авари, печеніги, хазари) збезлюднили цю місцевість.
На заході ери останніх за наказом візантійського імператора Феофіла (803 – 842) на місці нинішнього Маріуполя (на думку професора Бруна) було збудовано місто Саркел (Біла Фортеця, Була Вежа) херсонеським стратигом Петроном, для якого окрім торгівельної ролі передбачалася ще й стратегічна – відстеження дій хазар і відволікання уваги руських князів від кримських колоній та самої Візантії за рахунок стравлювання їх з аланами.
Пам'ятник на місці Кальміуської паланки в Маріуполі
А вже через століття війська київського князя Святослава Ігоровича (938 – 1972), союзника візантійського імператора Никифора II Фоки (912 – 969), повністю розтрощили хозар і зруйнував Білу Фортеця в гирлі Кальміусу, затвердивши кордон Київської Русі по Залозному та Солоному шляху (Кальміус – Міус) для зручності торгових відносин з Тмутараканської областю та Кримом по доставці солі з Генічеського і Бердянського озер.
Десь в районі Маріуполя (хоча існує думка, що трохи далі на захід) на березі Суразького (чергова назва Азова) моря з’явилося або відродилося українське місто Білосарай, що дав ім’я косі розташованої трохи далі.
Нашестя східних татаро-монгольських орд (XIII ст.) перетворило Приазов’я на Дике Поле, доки через століття на береги Азова не прийшли італійці (зокрема генуезці), котрі на місці Білосарая відбудували місто іменоване на картах того часу Паластра (Pallastra), що з часом трансформувалося в Белестра (друга назва Білосарайської коси).
Сквер 700-річчя Українського козацтва
Перше козацьке поселення в яру біля самого гирла Кальміусу з’явилося близько XVI столітті (часи Прецлава Лянцкоронського (1489 – 1531)) і було відомо як Домаха. Саме на його основі було споруджено головний південно-західний форпост Запорізької Січі – Кальміуськая паланка. Причому на картах першої половини XVIII століття вона позначення як досить велика фортеця.
Станом на середину XVIII століття паланкою в 674 козака командував полковник Крицький Гаркуша. Вона мала свою полкову печатку і стояла на сторожі комерційних інтересів промисловців сіллю та рибою. Крім того до неї підпорядковувалися шістдесят один зимівник по всій окрузі до самого Урзуфа. Усередині фортечного периметру знаходилася Миколаївська церква невідомого року побудови, але до середини XVIII століття занепала і вибудувана наново за наказом полковника запорожців Андрія Порохня в 1754-ому.
Після знищення в 1775 році Війська Запорозького за наказом російської імператриці Катерини II (1729 – 1796) і окупації української землі Азовський губернатор Чертков (1726 – 1793) перейменував Приазов’я на Кальміуський повіт, а фортецю Кальміуської паланки Домаху розібрали для будівництва міста Павловськ в 1776-ому.
Печатка Війська Запорізького на пам'ятнику в Маріуполі
Козацька ж церква в 1780 році за розпорядженням безпосередньо генерал-губернатора Потьомкіна (1739 – 1791), не дивлячись на заперечення господарів – місцевої української громади, була віддана прийшлим з Криму грекам і зарахована до єпархії митрополита Ігнатія (1715 – 1786), а вже через рік українське населення Кальміуської паланки виселили в місто Павлоград (пізніше – село Павлівка).
Боротьба за похідну Миколаївську церкву тривала майже рік і завершилася частковою перемогою козаків – 11 січень 1780 року після численних клопотань греки віддали українській громаді (через три місяці були вивезені в Павлоград) антимінс, ризи, книги, іконостас та ікони, але не дзвін, церковний хрест, срібні кадило.
У тому ж році на площі паланки (а то час маріупольської Базарній) митрополит Ігнатій заклав для грецької громади Харлампіївський собор, який розташовувався тут аж до знесення в 1930-х войовничими безбожниками від рад, номінально “щоб звільнити місце для транспортного кільця”.
Пам'ятник 700-річчя Українського козацтва
Після здобуття Україною незалежності і зняття тоталітарних заборон на власну історію та культуру на місці фортеці Кальміуської паланки в 1995-ому (реконструйований через вісім років) було закладено сквер на честь 700-річчя запорізького козацтва з пам’ятником засновникам пробатька Маріуполя з Кальміуської паланки.
Архітектура
Сквер-пам’ятника на початку головного міського проспекту являє собою витягнутий овал із зеленим серцем з верб, ясенів, тополь, акацій, каштанів, що по периметру оперезаний парапетом з не огранених брил червоного граніту, яким так само позначені його тінисті стрімки доріжки.
У східній частині скверу на невеликому викладеному гранітними ж плитами пагорбі встановлено пам’ятний знак Кальміуської паланки та 700-річчя Українського козацтва – бетонний куб з барельєфними пам’ятними написами і печатками Запорізької Січі та місцевого її підрозділу на гранях.
Додаткова інформація
Місце розташування: Україна, Донецька обл., м. Маріуполь, Козацький сквер.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М14 (Одеса – Мелітополь – Маріуполь – Новоазовськ) або Н20 (Слов’янськ – Донецьк – Маріуполь), які проходять через центр міста. Далі проспектом Миру у напрямку до ДТСААФу, який розташований поруч з Козацьким сквером.
Громадським транспортом до Маріуполя, а потім – в центр міста (зупинка “ДСТААФ” або “Трест”). На протилежному боці вулиці розташований пам’ятник Кальміуській паланці.