Історія

Останні десятиліття ХІХ століття стали для української Вінниці справжньою епохою ренесансу, яку фактично запустила урочисто відкрита в 1870-ому станція залізничної гілки Київ — Жмеринка — Бірзула. Одним з її показників стало широкомасштабна перебудова центру в камені згідно останнім модним віянням європейської архітектури.

Завдяки щасливому випадку саме в той час надумав одружуватися заможній єврейський купець на прізвище Ліфшиц. Будучи сам доволі не бідною людиною, в якості посагу за свою наречену він отримав велику земельну ділянку на головній міський вулиці, що тоді носила назву «Поштова». Однак нове придбання господареві чимось не догодило (з яких саме причин – історія замовчує).

Тоді Ліфшиц спробував подарувати вінницьку землю місцевій релігійній громаді, на що отримав відмову прийняти дар з аргументацією, що рабин землею не займається. Позбутися-таки посагу купцеві допомогла, мабуть, природна кмітливість – він побудував за власний кошт будівлю на цій ділянці і подарував її іудейській релігійній громаді в 1880-ому (за іншими відомостями в 1897-ому). Від такого дарунку остання відмовитися вже не змогла.

Причому місце розташування на центральній вінницькій вулиці дуже швидко забезпечило синагозі Ліфшица хоральний статус, який зберігався за нею ще два десятиліття після більшовицького перевороту 1917-ого, адже більша частина його ідейних натхненників була представниками саме цієї нації. Але червона унітарія не збиралася довго коритися будь-якому домінуванню – в 1927 році храм зачинили в межах атеїстичної боротьби.

Ні, номінально єврейська громада сама попросила переобладнати синагогу на клуб з обов’язковим найменуванням на честь «товариша Сталіна», насправді ж це був один з кроків в боротьбі за уми і серця населення окупованих українських теренів, головним фактором впливу на які була саме церква без огляду на релігійну та конфесійну приналежність.

Під час розпочатої Москвою та нацистською Німеччиною Другої світової війни, яка вирувала на вінницький землі з 1941 по 1944 роки, гітлерівці відвели колись святим для іудеїв стінам роль складу особистих речей закатованих євреїв для роздачі своїм прибічникам (на верхніх поверхах), а хоральний зал пристосували під театр. Саме в той час менора зникла з центрального фасаду.

Після поновлення радянської окупації за відмінні звукові характеристики зали колишню храмову будівлю було вирішено переобладнати на філармонію, але звуки класичної музи звучали в цих стінах лише до 1985-ого. Потім аварійний стан будівлі змусив шукати для концертів інше приміщення, а вона полишилася закинутою на довгі роки.

З поверненням незалежності українській землі, яка зняла всі релігійні обмеження та заборони, почалася боротьба єврейської громади за повернення своєї святині, в ході якої з’ясувався цікавий факт приналежності за документами будівлі громаді з 1920-х, але цей самий факт одночасно унеможливлював передачі її сучасному товариству. Тому правова передача відбувалася за участі місцевої адміністрації – з 1992-ого господарями синагоги знов стали ті, для кого вона будувалася.

Почався кропіткий процес повернення в ці стіни святого духу, на відреставрованих в 2000-х фасадах знов запалала менора, правда з 2010-х задля залучення додаткових коштів на потреби громади підприємливі святі отці віддали перший поверх вздовж центральної вулиці в оренду комерційним структурам.

Архітектура

Триповерхова споруда в стилі модернового мінімалізму представляє собою г-подібний цегляний, тинькований по центральному симетричному фасаду витягнутий в бік внутрішнього двору периметр з двома бічними входами, який розташований вздовж червоної лінії забудови центральної міської вулиці окремо, але майже впритул до сусідніх будівель.

Зумовлений обраним архітектом стилем оформлення центральний фасад на зараз прикрашають симетричні бічні входи в доповненні русту першого ярусу з акцентованим замковим каменем, ризаліт центральної частини із строєними прямокутними віконними прорізами, неширокий фриз відокремлений профільованим карнизом, величний трикутний розірваний фронтон з барельєфом мінори в центрі та лобовий карниз великого виносу на модильонах з листям аканту.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Вінницька обл., м. Вінниця, Соборна, 62.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Р11 Вінниця – Немирів – Ямпіль, а потім Немирівським шосе – вул. Лебединського – вул. Островського – через міст в центр або по трасі Е50 (М12) Львів – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Кропивницький, а потім Хмельницьким шосе. В місті по Соборній прямувати до синагоги Ліфшица.

Громадським транспортом до Вінниці, а потім – міським, що прямує по Соборній до зупинки «Майдан Незалежності», навпроти якого розташований храм місцевої іудейської громади.