Історія
Німецькі поселенці, ваблені жагою пригод, комерційною вигодою чи пошуками кращої долі переселялися на українські терени поодинці чи цілими громадами ще з княжої доби. А повернулися вони після трьох століть відсутності (спустошення внаслідок навали руйнівників зі сходу), коли мир і порядок відновили на своїй землі козаки (починаючи з кінця XVI століття).
Але справжню велику хвилю переселенців забезпечили надпривабливі умови для проживання на окупованих Московією після знищення Січи українських землях: свобода віросповідання, десять років вільних від оподаткування, шістдесят п’ять десятин землі та п’ятсот рублів на родину, а також звільнення від військового обов’язку. Саме останнє виявилось вирішальним в питанні обрання нової батьківщини для пацифістів-менонітів, які почали своє переселення в Приднепров’я – Приазов’я в 1789 році, береги ж ріки Молочної в Мелітопольському повіті вони почали опановувати через одинадцять років.
Саме в 1800-ому сюди прийшли перші 193 сім’ї менонітів загальною кількістю 1020 осіб, які розселилися вздовж річкового русла, для їхніх потреб царським урядом були виділені сто двадцять тисяч десятин української землі. Безпосередньо Гальбштадт (майбутній Молочанськ) був заснований 21 німецькою родиною фламандського походження, що прийшли сюди три роки по тому. А вже в 1816-ому, як одне з двох найбільших менонітських поселень на Молочній (друге – Мунтау), Гальбштадт став адміністративним центром всіх поселень місцевої колонії. Тоді ж, імовірно, в самому центрі була побудована і волосна управа.
Пройде ще небагато часу, і в місті (загальна кількість мешканців – 310 осіб) будуть працювати суконна фабрика на одинадцять верстатів з об’ємом випуску готової продукції біля 2000 аршин на рік, громадська броварня (3000 відер/рік), водяний млин, три крупчатки та одна олійниця (за даними Генерального межування від 1834 року).
Новий поштовх розвитку центру Молочанської колонії став наказ влади від 1841-ого про заснування згідно розробленого за чотири роки до того головою Аграрного товариства, Йоганном Корнісом, плану нової ремісничої колонії Ней-Гальбштадт.
Апогею свого розквіту центральне менонітське місто досягло станом на середину XIX століття, коли тут мешкало більше півсотні людей та працювали окрім чисельних ремісничих майстерень великі шкіряний завод, гуральня, броварня, три млини, суконна, оцтова, кахельна та шовкомотальна фабрики. Після поділу Молочанської колонії в 1970-ому за розпорядженням уряду на східну і західну, стара управа залишилася на службі останньої (підпорядковувалися тридцять селищ громади). Ймовірно тоді ж було модернізований і старий адміністративний будинок, приміщення якого волосне керівництво розділило з місцевим магістратом.
Після відновлення царським урядом військового обов’язку для менонітів 1874 році, більша частина з них емігрує до Сполучених Штатів Америки та Канади (додатковим спонукальним мотивом став голод 1879 – 1880 років, під час якого московська влада полишила колоністів на самоті з їхньою бідою).
Гальбштадт швидко оговтався від цієї втрати завдяки нарощуванню промислового потенціалу (завод по виробництву машин та знарядь для землеробства, торговий дім товариства крохмального виробництва «Вілмс і К°»), вже наприкінці ХІХ століття тут мешкало 1415 жителів плюс 587 в районі Ней-Гальбштадту (хоча демографічний склад швидко змінювався в бік значного збільшення відсотку українців).
Перші півтора десятиліття ХХ століття головне місто на Молочній жило і процвітало (залізнична станція, електрифікація, будівля нові підприємства…), хоча меноніти складали вже лише третину його населення, поки з початком Першої світової війни в 1914-ому не почались царсько-владні переслідування німців за національною ознакою (ліквідаційні закони).
Задля збереження своєї землі меноніти Гальбштадту (перейменований на Молочанськ), Ней-Гальбштадту (Ново-Молочанськ), Яблонівки (колишній Мунштау), Пришиби, Чайкіно (Гоффенталь) звернулися до царської влади з колективним проханням про об’єднання цих населених пунктів в єдине місто Молочанськ задля відпадання їх під дію закону про недоторканність міських земельних ділянок, але цьому не судилося статися у зв’язку із падіння імперії Романових та початком зброєної агресії московського червоного люмпену проти України.
З радянською окупацією вирішення питання відклалося на довгі роки, лише в 1938-ому Молочанськ і Ново-Молочанськ були об’єднані з міським статусом, а остаточних своїх меж воно набуло вже після закінчення розв’язаної Москвою та Берліном Другої світової війни (коли стало ясно, що радянська окупація України продовжується з мовчазної згоди світу) – в 1950-х до міста були приєднані Кущівка (Візенталь), Пришиб, Ясне (Гоффенталь) та Яснівка (Мунтау).
Після відновлення української незалежності та повернення цивілізованого законодавства, колишня будівля молочанського магістрату була переобладнана під комерційні потреби, яким вона служить в південному куті центральної площі і зараз зі скромним нагадуванням про велике менонітське минуле міста.
Архітектура
Одноповерхова на високому цоколі кутова цегляна прямокутна з прибудовою (з боку внутрішнього двору) симетрична споруда волосного управління являє собою типового представника адміністративного класичного стилю, в якому аскетичність зовнішнього вбрання лише підкреслює поважність виконуваних функцій.
Основний зовнішній декор будівлі складають різнокольорова цегляна кладка парадних фасадів та елементи виконані методом об’ємної кладки: дзеркальна розбивка на рівні горизонтальним поясом (що створює нетиповий «втоплений» простір цоколю), вертикальне членування кутовими лопатками, віконні лиштви з емітацією під природній камінь, складнопрофільний лобовий карниз.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Запорізька обл., м. Молочанськ, вул. Шевченка, 108.
Як дістатися
Автошляхом Т0401 (Дніпро – Токмак – Мелітополь), яка через Молочанськ проходить головною вулицею (Шевченка), в центральній частині якої розташована будівля колишнього магістрату.
Міжміським транспортом, що прямує з Дніпра / Мелітополя через Молочанськ (від залізничного вокзалу по Шкільній) до Центральної міської площі, в південному куті якої розташована споруда волосного управління.