Історія
Млин Гейнрихса та Андреаса в Михайлівці
Природні умови для ведення бізнесу новоствореної двохстах кілометрах від материнських Хортицкої та Молочанської колоній менонітського осередку Мемрик забезпечило саме місце розташування придбаних в 1894-ому у місцевих поміщиків Котляревського та Карпова дванадцять тисяч десятин землі вздовж русла невеличкої річки Вовча з родючими пахотами, луками та лісочками. А сприятливе комерційне підґрунтя – забезпечила влада колонії, зацікавлена в якнайшвидшому запуску та отриманні прибутку місцевими підприємцями, адже до повного погашення вартості придбання колишнім власникам у менонітів згідно умов договору було лише вісім років.
Саме тому для дуже важливого для аграрного сектору напрямку переробки золота українських полів громада не жалкувала своєї підтримки – так вже через чотири роки після заснування Мемрикської колонії в сусідньому з її адміністративним центром, в селі Михайлівка, був за приватної ініціативи Гейнрихса та Андреаса побудований великий млин з 70-сильним паровим двигуном, вальцовими станками та гасовим освітленням, який став головним потужним поштовхом розвитку місцевої менонітської громади.
Фронтон млину Гейнрихса та Андреаса
Розташована в чотирнадцяти кілометрах залізнична станції Желанна була найближчою брамою у «великий світ», тому з розрахунком на швидке повернення вкладених в проект грошей з прибутком млинові співвласники вирішили прокласти власним коштом колії від свого дітища до станції. Це забезпечило розквіт не тільки їхнього власного бізнесу, а й Мемрикської колонії загалом.
Ось тільки це процвітання тривало не довго – з влізанням Московії, рухомої своїми імперськими амбіціями, в Першу світову війну (1914 рік), на окупованих нею українських теренах почалися гоніння на етнічних німців, хоча меноніти були суто пацифістською релігійною громадою. А після розвалу імперії Романових та радянської окупації України їм на цій землі взагалі лишилися лічені місці – частина мешканців на цій хвилі встигла емігрувати до Канади і США.
Внутрішній двір Михайлівського млину
Тим ж мемриківцям хто лишився, спочатку окупаційна московська влада під червоними прапорами навіть дозволила створити власну управу на початку 1920-х, але потім посилюючи тиск позбавила їх приватної власності (так паровий Гейнрихса та Андреаса став державним без жодних пояснень чи компенсацій), всіма засобами намагалася знищити через штучний Голодомор українського народу 1932 – 1933 років та довічну депортацію до Казахстану та Алтаю (на Донбасі дозволялося лишитися менонітським жінкам одруженим з місцевими).
Дивом споруда парового млину пережила всі лихоліття сімдесятирічної радянської окупації та їхніх німецьких поплічників, весь час продовжуючи працювати за фахом як млинокомбінат (таким надійним виявилося німецьке устаткування кінця XIX століття) в якості підрозділу місцевого колгоспу.
З поверненням Україною своєї Незалежності в 1991-ому, а разом з нею цивілізованих законодавчих норм, млин перейшов у приватну власність і працює донині, хоча фізичний стан унікального комплексу залишає бажати кращого в очікуючи від держави уваги гідної його статусу пам’ятки архітектури, науки і техніки, який він здобув 18 квітня 2017 року.
Архітектура
Західний фасад млину
Безпосередньо т-подібна цегляна звернена у бік річки будівля менонітського млину на західній околиці села вздовж центральної вулиці замикає південну перспективу комплексу в стилі модної наприкінці XIX століття романської готики (всі елементи виконані методом об’ємної цегляної кладки), інші одноповерхові допоміжні розташовані обабіч від нього із заходу та сходу. З півночи комплекс відгорожує невисокий цегляний паркан під двосхилим покриттям з квадратними стовпчиками.
Асиметричний червоноцегляний двоповерховий млин, що мальовничо розташувався на невеличкому пагорбі над Третім Михайлівським ставом, прикрашений парними віконними арками зі шропсами в архівольті з розеткою між ними першого поверху та фронтонів, маленькими парними арками в простих архівольтах на дентикульних імпостах з переходом у лопатки – другого, складним геометричним малюнком фризу та складнопрофільним лобовим карнизом. Промислові входи та в’їзди додатково акцентовані пілястрами доричного ордеру.
Південна прибудова основної споруди комплексу менонітського млину
Західну прямокутну з прибудовами споруду виділяють кутові лопатки та поребриковий карниз коробових та прямокутних вікон. Центр фронтону ж, як у основної споруди, акцентують парні віконні арки зі шропсами в архівольтах (зараз він є частиною другого поверху надбудованого в часи радянської окупації).
Дерев’яна східна будівля під двосхилим дахом з невеличким ґанком відрізняють різні лиштви прямокутних вікон, кутові різні лопатки та виступаючий різний ж мереживний карниз. Фронтон за менонітською традицією прикрашають парні віконця.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Донецька обл., с. Михайлівка, вул. Шкільна.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е50 (Ужгород – Тернопіль — Кропивницький — Дніпро — Донецьк — Дебальцеве) чи Н20 (Маріуполь – Селідове – Покровськ – Костянтинівка – Слов’янськ). В Михайлівці центральною вулицею Шкільною до західної околиці, де розташований млин Гейнрихса та Андреаса.
Громадським попутнім автотранспортом з Селідово до Михайлівки (що прямує вулицею Центральною, від якої через Третій Михайлівський став розташований менонітський млин).