Історія
Вінниця зразка рубежу ХІХ та ХХ століть — це разючі зміни пов’язані з швидкою розбудовою міста, яке разом з усією Європою семимильними кроками прямувало в світле майбутнє, взявши в надійні помічники науково-технічний прогрес та новинки цивілізації. Старий патріархальний міський центр з величезними маєтками поступався місцем щільній забудові у зв’язку зі стрімким зростанням міського населення, і як наслідок — потреби у великій кількості житла.
Ні, окремі приватні володіння поруч з вінницьким центром зберегли садибну подобу, але за своєю площею вони вже геть не могли змагатися з розлогими розкішними садами і парками минулого. Одним з них була садиба на колишній Довгій(до XVIII століття), потім Капуцинській, в той час вже Торговій Любомира Артуровича Длуголенцького (1875 – 1939), в майбутньому вельми відомої у Вінниці особи, а тоді ще просто помічника вінницького адвоката Болєслава Лєщинського.
Саме піклуваннями свого власника звичайний приватний особняк під №66 в 1909 році за проектом архітектора Беріша Марковича Лехтмана (хоч місцеві і подейкують, що без головного міського архітектора Артинова справа не обійшлася) перетворився на справжню міську архітектурну пам’ятку в стилі модерн, в надзвичайних асиметричних рисах якої місцеві угледіли корабельні абриси, бо схожа на хвилі муровано-кована огорожа додавала їм неабиякої реалістичності.
Стале положення Длуголенцького в місцевому суспільстві стало ще вище після смерті його патрона, адвоката Лєщинського, від якого спадкував ділову практику та клієнтів, що в наступні роки забезпечило йому посаду директора вінницької філії Торгового банку, місце в міській Думі, статус гласного повітового Земства. Любомир Артурович теж в боргу не залишився, побудувавши для приватної гімназії І.М. Драганової комплекс на ділянці своєї матері по вулиці Мури, фасадом на собор.
Початок Першої світової війни, яка поховала під своїми руїнами Автро-Угорську та чергову романовську Московську імперії, подарувала Україні шанс на відновлення своєї незалежності (колишній адвокат виконував обов’язки міського військового комісара та головного поліцместера за Тимчасовому уряді), в нетривалий вінницький період якої (1918 – 1920) Длуголенцький став офіційним представником Нідерландського посольства у Вінниці, а його садиба відповідно виконувала роль консульства.
Саме як очільник нідерландського консульства Любомир Артурович надав дозвіл подолянам на виїзд за кордон, за що після московської окупації влада червоних його заарештувала, не дивлячись на нетривалу співпрацю в січні 1918-ого в якості голови вінницького польського комітету. Остаточне встановлення диктатури пролетаріату змусило Длуголенцького назавжди емігрувати до Польщі, а його спустілий націоналізований розкішний маєток помітив під свій штаб корпусу червоного козацтва (діяв до 1924-го) В.М. Примакову.
За наступні сорок років ці стіни в якості тимчасового притулку побачать чимало різних громадських та військових установ московського та німецького (під час Другої світової 1939 — 1941 років) окупаційних режимів. Але за підсумками війни, так і залишившись під контролем тоталітарного червоного режиму після відновлення першої половини 1960-х без дотримання будь-яких реставраційних норм згідно статусу унікального архітектурного спадку (в наслідок чого були втрачені частини конструкції будинку та унікальна огорожа), в 1966-ому садиба стала рідною домівкою для вінницької дитячої художньої школи.
Дитячий храм муз лишився недоторканим і після падіння радянського режиму, розширивши свої горизонти з відновленням української незалежності в 1991 році підвищенням кількість своїх учнів до майже двох з половиною сотень під опікою дванадцяти висококваліфікованих вчителів, які кожного року дарують Україні нових молодих митців, щоб прославляли її ім’я в світі.
Архітектура
Асиметричний одно-, двохповерховий цегляний тинькований з парадного фасаду периметр, що відстоїть від червоної лінії забудови Магістратської вглиб внутрішнього двір, утворює красивий панорамний вид на власний міні-парк. При всьому різноманітті і не обмеженості засобів використаного творцем стилю модерн це садибна споруда — один з найкращих його взірців, в якому геніально поєднані окремі прийоми, в числі яких різкий перехід та нашарування об’ємів з перепадами висот, отвори складної конфігурації, різнотипні матеріали.
З головних прикрас будівлі варто відмітити двогранний скляний еркер під шатровим усіченим бляхованим дахом з пілонами по кутах та переходом у мансарду (стилізовано нагадує машикулі), панорамне вікно другого поверху порталу центрального входу, що повторюється на першому поверсі ризаліту дворового входу (народна уява вбачає в ньому корабельну корму), великий тригранний ризаліт з двома металевими янголами по центру та контрфорсами під усіченим шатровим дахом із заламом та відкриту терасу на пілонах другого поверху.
Загальний ж ненав’язливий декор складають вставки майолікової плитки з геометричним малюнком, кутові пілястри доричного ордеру, коробові арки в простих лиштвах, профільований лобовий карниз, двоступінчасті контрфорси.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Магістратська, 66.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Р11 (Вінниця – Немирів – Ямпіль) або по трасі Е50 (М12) (Львів – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Кропивницький). В місті головною (в тому числі вул. Соборною) до повороту на Театральну, яка перетинає Магістратську (праворуч один квартал до Дитячої художньої школи).
Громадським транспортом до Вінниці, а потім міським до зупинки «Майдан Незалежності» або «Майдан Небесної Сотні», до вул. Архітектора Артинова, на розі якої з Монастирською розташована колишня садиба Длуголенцького.