Історія
Вже на перших збережених мапах XVIII — XIX століть ця частина Вінниці потопає в розкішних садибах заможних городян (великі земельні наділи з чисельними житлово-господарськими спорудами), хоч імена їх капризница-Історія і досі зберігає за сімома печатками, щоб коли-небудь відкрити свою таємницю допитливому шукачу. Земля майбутнього будинку №5 в той час належала до однієї з чотирикутних ділянок так званого Нового Міста (володіння колишнього старости Владислава Понятовського).
Рубіж ХІХ та ХХ років з його новаторськими ідеями народженими досягненнями науково-технічного прогресу та великим приватним капіталом, як його похідної, дали поштовх появі чисельних нових напрямків розвитку культури та мистецтва у всьому різномаїтті їхнього прояву. Разом це спонукало органи місцевого українського самоврядування замислитися над майбутнім довіреного їм громадами. І Вінниця, як один з великих подільських центрів, не була виключенням.
Перегорнути літописну сторінку міська дума вирішила запрошенням на посаду Головного вінницького архітектора носія прогресивної думки сучасності в стилі модерн, Григорія Артинова (1860 – 1919), який погодився на щедру пропозицію та прибув з сім’єю на береги Південного Бугу в 1901 році.
Пройде зовсім небагато часу, і під рукою митця старий сонний патріархальний міський центр почне своє перетворення появою на вулицях оригінально-вишуканих багатоповерхових споруд, які принесуть своєму автору чималі кошти і професійну славу. Все це стане Артинову в нагоді, коли він наприкінці 1900-х почне створювати власну невеличку імперію прибуткових будинків.
Комерційна жилка головного вінницького архітектора проявила себе у всій красі при проектуванні ним тієї самої розкішної вілли під №5 на вулиці, що зараз носить його ім’я, – побудована для проживання його власної сім’ї, вона тим не менш мала в наявності великі апартаменти з другим входом з центрального фасаду для здачі в оренду охочим за чималу місячну платню. Саме так в них опинилася сім’я одного з офіцерів московської окупаційної армії, Олексія Брусилова (1953 – 1926), переведеного в Вінницю по службі в 1913-ому.
Однак прожити під одним дахом Артиновим з Брусиловими в мирі та злагоді довелося лише рік, поки Петербург спонуканий своїми споконвічними імперськими амбіціями не занурив окуповані українські землі разом з усією своєю країною в пекло Першої світової війни, що поховає в 1918-ому царюючу Романівську династію разом з їхньою країною під своїми уламками.
З захопленням влади на Поділлі червоним люмпеном від рад в 1920 році, осиротіла сім’я Артинових емігрує, а спустілі стіни їхнього родового вінницького гніздечка московська влада прилаштує під потреби своїх нових громадян, перетворивши віллу на багатоквартирний будинок, для чого без урахування архітектурної цінності було змінене її внутрішнє планування.
Фактично в такому статусі і стані з використанням часом першого поверху під адміністративно-торгівельні потреби при нагоді будинок №5 на тодішній вулиці 9 січня переживе не тільки сім десятиліть радянської окупації та Другу світову війну з німецькою окупацією, а й перші три роки поверненої в 1991-ому української незалежності.
Навіть надання Артинівській віллі в липні 1994-ого державного статусу пам’ятки архітектури мало що змінило в її житті: приміщення так і знаходилися в руках чисельних приватних господарів, які змінювали свою власність без огляду на історично-культурну цінність об’єкта загалом. Лише в другій половині 2010-х міська влада звернула увагу на плачевній стан домівки того, хто фактично створив сучасний архітектурний вінницький центр; тоді-то була проведена професійна реставрація всього центрального фасаду та унікальної огорожі перед ним як невід’ємної частини унікального архітектурного комплексу.
Архітектура
Вишукано-затишна завдяки наявній неширокій смузі палісадника перед центральним фасадом, яку від загальної пішохідної зони відділяє невисокий паркан з тумбами-пілонами (центральні — усічені пірамідальні з напівциліндричним завершенням), трубною решіткою прикрашеною модерново-стилізованими вінками та хвірткою геометричного малюнку, двоповерхова червоноцегляна споруда виконана в асиметричному стилі модерн притаманному зодчим початку ХХ століття з чітко простежуваним, суто Артинівським ухилом.
Фарбований по не тинькованій кладці головний асиметричний за своїм виконанням фасад акцентований в правій частині еркером першого поверху скошеного кута, який на другому переходить в балкон-веранду за глухим парапетом — на другому. В лівій частині він урівноважений балконом за парапетом з трьома кованими ажурним вставками широнок (малюнок перегукується з огорожею) та витонченими поручнів на масивних колонах доричного ордеру. Портал центрального входу акцентований неглибокою асиметричною нішею та великим вікном зі шропсами.
Загальну картину вілли Артинова складають кутові та підвіконні імпости (одинарні, подвійні, потрійні), лінійні профільовані сандрики великого виносу на консолях, глухий кутовий парапет з табличками, профільовані міжярусний та лобовий карнизи великого виносу.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Архітектора Артинова, 5.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М12 (Львів – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Кропивницький). В місті: Соборна — Театральна — Магістратська, майже на куту якої з Григорія Артинова розташований дім колишнього головного вінницького архітектора.
Громадським транспортом до Вінниці, а потім – міським до зупинки «Вул. Театральна», від якої по вулицях Театральній —Грушевського – Артинова до вілли останнього.