Оспівана веснянками та наспівами перших птахів, зігріта сонячними променями, овіяна теплими вітрами, уквітчана запашними квітами,прекрасна та живіша за саме життя, вона легкою ходою крокує українською землею, і під її тендітними ніжками розквітають квіти і трави в радісному поверненні до буття після тривалого зимового сну смерті. Слов’янська Леля — донька покровительниці всесвіту Лади.
Її вітали на Красну Горку 22 квітня перед Ярилком Вишім, та ще кликали Лельником, Ляльником, Великою Ладою чи Дівою, що зафіксоване на слов’янських теренах ще в VI — V тис. до н.е. В народній уяві цього дня Лада ставала на пагорбок, озирала все навколо і починала наводити лад після бешкету норовливої зими та її синів протягом тривалого сезону холодів, поки її чарівна донечка Леля бігає-веселиться по тільки-но позеленілим ланам та садам, радіючи поверненню на українську землю.
Це було дівоче свято Лелі та її земних подружок під захистом богині Землі і всього існуючого на ній, шлюбу та жіночої родючості. Тому дівчата цього дня звільнялися від будь-якої хатньої роботи, красиво наряджалися та йшли гуртом святкувати-шанувати весну танками та піснями-веснянками на мальовничі береги річок-ставів, в гаї та на луки.
Там вони обирали поміж себе найпрекраснішу, вбирали її квітами-травами, ставили на пагорбочок – Красну Гірку, складали свої віночки навколо неї, до ніг панночки ставили глечик молока, клали голівку сиру, білий коровай, масло і водили колові танки з обрядовими співами (веснянками-гаївками), по закінчені чого частувалися освяченими таким чином дарами природи, а «Леля» знов вдягла подружкам їхні віночки на голову, «вінчала» (іноді потім ці сплетені запашні прикраси пускали за водою із запаленою свічкою всередині чи берегли до наступної Лади). Гуляння тривали до третіх півнів (третьої ночі).
Бояк Лада цього дня зі своєї Красної Гірки (які споконвіку вважалися природними храмами богів, в яких ті перепочивали під час своїх земних подорожив) прискіпливо пильнувала та парувала все живе, вважалося, що для дівчат заручених чи вінчаних цього дня, союз буде дуже вдалим. Тільки обов’язково треба було принести богині землі дарунків — білого хліба та біло ж півня, яких залишали на Червоній гірці поблизу села.
В православ’ї Лельник перехрестили на вшанування святого Луки, хоча в українському народі його не любили, адже «До весняного Луки ані хліба ні муки, як прийшов осінній Лука — хлібу повні закрома».
За українськими прикметами: як погода не встановилася до Антипа, так то — до сухого рока-літа; зерно Лада рушить (посаджене обов’язково проросте); саджена на Луки цибуля, як повний місяць; Леля прийшла — птахів привела; гарна Ляля — гарний рік, врожаю буде аж до ніб.