Останній місяць справжнього тепла, та господар-літо вже на порозі прощається з українською землею до наступного року. Ну, коли ж ще буде така нагода дякувати богам-Спасам за їхню милість, за щедрі врожайні дари та допомогу під час важкого польового сезону? Час обжинків та багатого столу оповитого дурманним ароматом свіжих ягід, фруктів, овочів, хлібу та золота меду… Гедзень, годувальник, густинь, ильовиць, илевій, елевей, жнивець, зарень, зорянчик, кивень, кивень, копень, припасень, спасівець, травник, хлібосол, хлібочол.., хоча офіційно в Україні він знаний під іменем Серпень.
Цікаво, але сама назва місяця в українському народному календарі передбачає наявність в ньому серпа, але природні умови в Україні таки, що сезон жнив вже закінчується до його початку, а останній сніп зжатий та належним чином вшанований (чи як казали в народі, «косу залиши в червні, а серп — в липні»). Ймовірно, своє ім’я останній місяць літа отримав на знак пошани та вдячності головному знаряддю-годувальнику, коли його з почестями проводжали «з ниви» після гідного виконання своєї важкої роботи в поточному році.
Серпень — Спасів хрещеник, пече, але вже так не гріє, щоб допомогти людині дозбирати щедрі врожаї та відпочити в нічній прохолоді від денної важкої праці. Том-то і камінь-талісман його помаранчево-червоний сердолік, красивий, але не теплий. При цьому цілий місяць – фактично суцільне свято на честь закінчення збору чергового виду дару природи, взрощене його щедротами. Кожен день — новий Спас, вдень робота (адже «серпневий день зимовим тижнем не заміниш» та «в серпні хліборобам три роботи: і косити, і орати, і сіяти.»), ввечері — святковий стіл та гуляння. Хоча до сьогодні дійшли лише деякі з них: горіховий, грибний, маковий, медовий, мокрий, полотняний (вибирали плоскінь), хлібний, яблучний, ягідний… історики припускають, що кожен день останнього місяця літа мав свою назву та традиції святкування на честь якогось дарунка врожайного богу.
Але не тільки дари матінки-Природи багатий Серпень щедрістю своє душі дарує українцям, а повні жмені золотих зорь на чорному оксамиті неба, намагаючись хоч трошки їхнім як не теплом, так світлом підсолодити гіркоту скорого наближення холодів та затяжного похмурого сезону.
Ще серпень вважався за великого віщуна, адже подейкували, сміливців, які у вітряні дні виходили на роздоріжжя, щоб кинути ножа у вихор, тримаючи живого півня за голову, він на нетривалий час наділяв даром передбачення. Для захисту снопів українські селяни обходили колом тік у вивернутому навиворіт кожуху, щоб насланим лісовиком вихором соломи не розкидав. Загорнуте разом з вовчими іклами насіння серпневого соняха — надійний оберіг від лихого люду. А ще травники на схід сонця в один з серпневих днів виходили для збору останніх трав, звертаючись до Матері Сирої Землі останньою в жертвою їй у вигляді конопляної олії.
За народними прикметами: як в першій половині серпня погода стала, так зима буде довготривала; грозовий серпневий край — довгу теплу осінь зустрічай.