Створений дбайливою рукою господині, яка ретельно відбирає з кожної копи тільки найкращі колоски, він здавна служить головним оберегом і водночас годівником всієї української родини, будучи символом торжества життя над тліном забуття і одночасно переродження вічного циклу всесвіту. Райський сніп або Спас.
Його шлях починається з першого впалого на весні зерна його батька-минулорічного Спаса в тільки-но прокинулу від зимової дрімоти землю («від хліба до хліба»). Всі весну-літо його щедро годує матінка-земля, жарко гріє батько-сонечко, рясно поливає дядько-дощ, щоб повним золотим колосом він постав на українській землі, нарешті достиглим зрізаний сильною рукою господаря дожинками.
Це потім господиня вибере з його братів кращих з найкращих, з кожної копи по колосу (у кожної газдині було своє магічне число обраних колосків), з яких ретельно підібраних один до одного зав’яже сніп-Рай. А господар першим по жниві занеск до хати, де дасть відпочити на горищі чи в коморі в очікування Других стрін осені.
«Відлежавши боки» 6 серпня Спас вдруге виходить на сцену українських народних традицій: до схід сонця святково вбрана сім’я збирається до церкви, і голова родини урочисто виносить його зі схованки, щоб родинний сніп-оберіг теж отримав Боже благословіння. В церкві його встановлюють поруч зі своїм яблучно-грушевим кошиком для освячення. Батюшка тихою ходою йде повз парадно вишикуваний золотий стрій колосів-захисників, що оповиті у дурманячим ароматом стиглих фруктів.
Повертаеться Райський сніп домів на чолі сімейної процесії, як головний винуватець свята. Вдома ж його до кінця Спасівки встановлюють на покутті, а після – він знов повертається на горище чи коморі до настання його зіркового часу — Святвечора.
В Передріздво господар хати урочисто з поклоном повертає Спаса на його законне «красне» місце на покутті («щоб наступний рік був щасливим і багатим»), де він в якості пристанку для душ предків всі святки прикрашає оселю аж до Водохрещі. З ним вітаються, піднімають чарку «за здоров’я» і другу «на помин души». Сніп золота українських полів своїм теплом наче огортає родинну оселю, захищаючи від всього зла світу.
На Водосвят газдиня розв’язує Райського снопа, щоб відділити частину колосся для ритуального їхнього вимочування в святій та цілющій за повір’ями цього дня воді, щоб обв’язати його перевеслами стовбуру своїх плодових дерев та кущів задля гарного плодоносіння в майбутньому році.
Залишки ж Спасу обмолочують на весні, адже саме його зерном українци традиційно розпочинають сівбу на гарний врожай, що слугує своєрідним останнім етапом замиканням кола вічності по-українські, де все має свій початок та кінець в безкінечності циклів переродження буття і смерть, зерно минулорічного зрізаного колосу стає новим життям, і так до скон віку.