Дерево з потойбіччя, яке український бог грому та блискавок подарував своєю милістю людям за якісь великі особливі добрі справи. За народним повір’ям його гілки — природні магніти живильної вологи не тільки на суходолі, а й під землею та на небі. А ще ліщина — символ мудрості, краси та натхнення дарованих поколіннями пращурів своїм нащадкам задля продовження прекрасного та сильного гену українського роду.
Традиційно лісовий горіх в Україні вважається деревом під особливим захистом Громовика. Подейкують, ніби сам бог грози відпочиває на його гіллі під час своїх мандрів землею. Навіть притаманні йому магічні здібності — це дарунок ліщини: крек — з першого горішка випав дощ, що перетворився на швидкоплинну річку, другий — породив яскраву блискавка, а сам звук тріску лушпиння — того брати громи сповістили світ про свою появу.
Вважається, що саме тому ліщину ніколи блискавка не б’є, а для додаткового захисту під час грози варто заткнути її гілки собі за пояс, воно ж допоможе заблукалим знайти дорогу домів (адже «під ліщиною самі янголятка сидять»). А пощастить знайти подвійні горішки – до багатства і сімейної злагоди (їх зберігали в скриньках як тотемний оберіг, дарували молодятам, чіпляли на «гільце»).
З віри в святість лісового горіху походить і використання його деревини в поглинальній обрядовості – вважається, що прийшлий з потойбіччя він так і залишився зв’язковим між двох світів, що полегшує небіжчику останній перехід. Том-то в дні поминів померлих ламати гілки ліщини суворо заборонялося, особливо це стосувалося свята Трійці, а для прикрашання оселі на Духів день та Вознесіння їх ламали заздалегідь і стільки, щоб вистачило і на вікна, і на сволоки, і на підлогу (в церкві на них колінопреклонно зносили молитви прабатькам). Тих днів прислуховувалися до галузок ліщини, бо вони голосом пращурів могли нашепотіти майбутнє, а після – тими фундуковими паростками обмітали свої могили і ретуально спалювали. В дохристиянські часи українці навіть свої святилища влаштовували саме під цим деревом, як головним земним концентратором магічної чистоти, сили та енергії потойбічного світу.
Улюблений запашний смаколик дітлахів та дорослих, до того ж насичений цілим букетом таких необхідних довгої холодної пори поживних речовин, горішки ліщинки широко використовується в українській традиційній кухні як в якості швидкого снеку-перекусу в сирому чи смаженому вигляді, так і в складі чисельних страв щоденного вжитку, святковій та обрядовій їжі (наприклад смакового інгредієнта-додатку куті). Недарма ж вони – також українській символ чоловічої і жіночої вроди, мудрості та натхнення.
Вважається, що за допомогою горіхової гілочки можна відшукати воду, варто лише віткнути її в прередбачуване місце і почекати тиждень (як прийметься — під землею неглибоко є вода), на Юра ними підгодовували овець (для кращого молока), на Різдво розсипали горішки по кутах (на богатство), їх ж клали в дівочу скриньку (щоб посаг «приростав»), з деревини робили колиску (для духовного захисту немовляти пращурами) та перше веретено для дівчинки (щоб прабабці свою майстерність їй передали).Непрості, як в народі кажуть, силою своїх заклять та виготовленими з фундуку магічними атрибутами навіть взмозі прикликати дощ.
В українських народних промислах ліщину використовували для виготовлення різного побутового приладдя (вона вважалася «чистим» деревом), а також плетіння тинів, кошиків, кілець на діжки і навіть свирілок та денцівок з кришталево чистим звуком. Недарма ж її квітка поряд з цвітом папороті вважається наймагічнішою в Україні.