За народним календарем 16 серпня в давнину вважалося останнім днем українського літа, коли брати-боги Спаси поверталися до Виру разом з гостилими у рідні душами пращурів, залишивши по собі на землі дорогу вислану природними щедротами та повними закоморами, клунями, льохами. Разом із собою вони забирали всі заборони на споживання дарів нового врожаю. Третій, Горіховий, Хлібний Спас, Післяуспіння, Треті стріни осені, свято Лісовика.
Свято Горіхового спасу, що традиційно відзначається в Україні 16 серпня, знаменує собою фактичне завершення гарячої пори збору врожаю, як вінець важкої багатомісячної праці весняно-літнього садово-польового сезону. Цей довгоочікуваний в будь-якому селищі день був великою радістю з легким муаром смутку про минаюче літо з його теплом, радістю різнобарв’я та фруктово-овочевим різномаїттям. Хоч і в цьому муарі були свої перлинки накшталт зникнення найненависніших комах сезону, комарів («як прийде Другий спас – комарям урветься бас, а як прийде Пречиста (15 серпня) — забере їх нечиста»).
Традиційно після денних клопотів з останнім посівом озимки (адже останній Спас, хоч і значився в народному календарі, як свято, але не відмічався так урочисто, як Другий) сім’я збиралася родинним колом для обіду на краю лану з обов’язковими пирогами з зерна нового врожаю та неодмінною обрядовою гречаною кашею. Також в українських містах на цей день припадали перші багаті ярмарки.
Християнство перехрестило давнеслов’янське свято братів-богів врожаю Спасів на своє свято, в якому навіть залишило говне слово, додавши «На полотні» (Нерукотворного лику Господня), обрядивши його в обладунки легенди про чудотворний образ Спасителя відбитий на рушнику по витиранні Христом свого вмитого обличчя. Образ той вилікував проказу правителя Едесси Авгара, а дату обгрунтували перенесенням того рушника 944 року з Едесси до Константинополя.
Особливої радості дарувало закінчення посту-Спасівки дітлахам, адже саме тоді дозрівав головний їхній смаколик — ліщина, якої до 16 серпня торкатися категорично заборонялося, бояк за народними віруванням до того на ній жив нечистий здатний назавжди отруїти душу і тіло.
А ще саме 16 серпня вважалося святом Лісовика, якого до схід сонця треба було почастувати пирогами з зерна нового врожаю та традиційною гречаною кашею залишеними на пеньку десь на лісовій галявині, щоб він задобрений гостинцями «не водив» дарувателя.
До найулюбленішого літнього свята в українському фольклорі знайшлися влучні слова, закарбовані в римованих прикметах та промовках: промайнув останній Спас — бери рукавичі про запас; прийшов Третій Спас, пішло літо від нас; як лелеки відлетіли на Третього спасу — на Покрови стане мороз; промайнула Спасівка — відлетіла остання ластівка; минув Спас — тримай кожуха про запас; до Спасівки бджоли — на пана працюють, а в Спасівку — на себе; зібрані на Хлібного коноплі — м’якенькі та пухкенькі, як коровайний м’якіш.