У нього так багато імен, що всі їх так одразу не пригадаєш… Білий, Світлий, Чистий, Страсний, Навський Великдень. Це один з найшанованіших днів в українському народному календарі, адже чистота та лад вже не одно тисячоліття живуть в генах українців, спадкуючись від покоління до покоління. Наведення ладу в кожному куті обійстя, в хаті – від даху до останнього темного закутка комори, і хоча ця надважка праця, але ж і результат душу радує та гріє, окупаючи всі покладені на це зусилля.
Чистий четвер розчищає дорогу Великодню, не дарма ж він приходить за два дні до великого свята, щоб газдині встигли все підготувати та прибрати, але й космічним порохом та людськими стараннями припасти вся та чистота не встигла. Навіть хліб посіяний цього дня, за народними прикметами, родиться «чистим» (без бур’янів).
Головним незмінним тисячоліттями обрядом українців було купання на Навський Великдень до східсонця, тоді вода на рік вперед своїми щедротами здоров’я відсиплють (том-то навіть «ворон цього дня носить своїх воронят купатися, тому і живуть вони потім сто,двісті, триста… років»). Після обрядового купання обов’язково вдягали чистеньку сорочку, купіль та рушники залишали в місці купання до ранку п’ятниці (щоб «прабатьки теж купалися»).
Цього ж дня влаштовували великі постріжини від старку до малку, щоб волосся не лізло, а було гущаве та шовковисте (за народними повір’ями робити це було варто під яблунею для кращого ефекту). На красу ж варто було вмитися вранішньою росою чи річковою водою.
Вдень, поки газдині поралися по хаті, вимітаючи, вишкрібаючи, вимиваючи від стелі до підлоги все сміття та мотлох накопиченого за довгий період холодів, фарбували крашанки, пекли паски та варили обов’язковий кисіль «для Морозу» (його виставляють на ганок з приказкою: «Морозе, Морозе, іди їсти кисіль! Не бий жито, бий кукіль!»), на совісті господаря залишалося обійстя — він мав вичистити стайні, хліви та льохи, а також побілити хату на ново, бо білий — то колір Великого Воскресіння (не дарма ж кажуть в Україні: «На Великдень сороча хоч плохенька, аби біленька»).
В вечорі після закінчення всіх денних турбот йшли на службу до церкви, з якої повертались домів з запаленими так званими громничними свічками (одна на пошану неба, друга — землі, третя — всіх живих), якими малювали сварги-обереги на сволоках та лиштвах, щоб нечистий не міг потрапити до оселі. А з її краплин виготовляли воскові кульки-намистини, які для магічного захисту носили або в спеціальному зашитому мішечку, чи просто намистною ниткою на шиї; особливо вони допомагали від пропасниці. Взагалі все посвячене цього дня в церкві вважалося наділеним магічною захистною силою.
Недарма Чистий в народі ще в деяких українських місцинах вважають за Навський (Навій), коли душі предків завітають на землю для провідин своїх нащадків, адже четвер перед Великоднем оповитий аурою містики: зроби борону осиковою бороною — відьма сама прибіжить, розпали пічку відкладеними по одному протягом великопісних четвергів полінців — вона ж приметеле просити дрібку солі, цукру чи борошна, протопи пічку осиковими дровами — чаклун прийде за попілом… Тому і готують в Страсний захисно-лікувальну коричневу сіль (запікають на поляниці готованої на тих самих четвергових полінцях), хоча за ліки також вважалися чисточетвергові хліб, вода і навіть той самий попіл.
А ще кажуть, як три роки поспіль відстояти службу Божу на Чистий четвер, принести з неї незгаслу свічку, обійти з тією свічкою обійстя колом та піднятися на горища, то там можна зустріти домовика, а хто його побачить, тому щастя він видсипить без міри.
Після всіх турбот Великого Четверга, вже після заходу сонця, вся сім’я сідала вечеряти з почуттям добре виконаної справи, в чистій хаті, з добре прибраним подвір’ям, напеченими пасочками, пофарбованими крашанками, спаленим після прибирання віником… Урочистий стіл зазвичай прикрашали страви зі Страстного меню: кутя з медом та маком, вареники з сушеними вишнями-черешнями, риба та капустняк.