Він зачинає останню гарячу пору для земних опікунів божих мух, коли після першого справжнього подиху холодів настають такі жадані і такі лагідні сонячні дні (званих в народі, як Чудо), щоб наостанок потішити душу всього на українській землі перед невідворотно насуваючих зимових днів безпросвітного мороку. Календарно цей період співпадає зі святкуванням іменин Зосима-бджоляра, що традиційно святкується в Україні 19 вересня.
Так цей день зпрадавна вважався першим в Божій десниці, під час якої небесами на людину покладається велика місія — підготувати та облаштувати для свяченої комахи найкомфортніший прихисток на зиму. Для цього вулики ретельно готували на зиму, що було доволі кропіткою та відповідальною справою, бо від неї залежало збереження бджолиних родин та їхня чисельність на майбутній рік (відповідно — благополуччя родини самого пасічника).
Для початку треба було при забезпеченні забезпечити бджолам щедрий корм (поживні медово-пергові корми) збалансовано скоротити кількість рамок на третину, а то й вдвічі (однак вільного простору має бути обмаль для максимального збереження тепла та затишного співіснування), облаштувати матці сідальце для комфортного відкладання яєць, утеплити весь зовнішній периметр утеплювачем завтовшки не менше за три сантиметри, облаштувати годівничку з цукровим сиропом для зимового підхарчовування, запечатати вулик, перенести його в льох — чимало роботи для якихось десяти днів.
Прийшле християнство міцно прив’язало праслов’янське свято Чуда до ім’я свого святого Зосима Соловецького, який разом з таким самим подвижником Христа, Савою, нібито приніс з далеких рахманських язичницьких терен перше святе сімейство божих мух на українську землю (хоча мед на цій землі науково доведено збирали за кілька тисячоліть до появи на світ нової релігії). Причому з двох бджолиних святих (їхні ікони були на кожній пасиці в якості оберегу від усякого лиха) саме Зосим вважався за старшого, його ототожненням вважався найбільший та найкращий вулик, який встановлювали в центрі пасіки.
Фактично осіннє Зосимове свято віддзеркалює свого весняного однойменного попередника, що святкується в Україні 17 квітня. Тому при всій своїй святковості він не вважався відпочивальним, господарські клопоти завжди були в честі, бо «зима на носі, а роботи на пасіці — ще непочатий край».
На свято Чуда бджоляри за аналогією зі Спасовою бородою плели з останнього осіннього різнотрав’я при вході на пасіку плели Зосимову бороду в якості магічного оберега спустілої домівки. Особливо щасливою та надпотужною вважалась така, яка мала в собі вплетений подвійний колос (спориш).
Наостанок ввечорі 19 вересня, покидаючи літню резиденцію свого рою, бджоляр промовляв свою захисну молитву, звернену до головного бджолиного небесного покровителя: « Ти, Зосиме, – святий пасішнику! Старий ти, убогий! Ти пасішникував здавна, бджолі-матці допомагав, так поможи моїй бджолі, моїй матці!» (що мало вберегти божих мух від хвороб, недоброго ока та злого помислу).