В давнину, коли останні турботи господарського сезону залишились позаду, останній найпізніші овочі та фрукти були ретельно зібрані і надійно сховані від насуваючихся морозних днів, і лише останні бутони троянд та хризантем наполегливо тримали свої голівки гори в надії на диво, українські дітлахи нарешті отримували вільний час… от тільки і його треба було використовувати з розумом, бо не так вже й багато було до весни-Красни, а тут ще й ціла купа зимових свят, що чергою вишукувалися одне за одним аж до самої М’ясницької.
В перший день зими традиційно в українських селищах діти бралися до навчання побутових знань та ремесел, адже 1 грудня – іменини Наума, покровителя розуму та знань («прийшов Наум – час братися за розум»). Причому в давнину шкільний рік в сільських класах тривав саме з цього дня і допоки «земля спочиває», майстри теж саме тоді набирали собі учнів («поки Наум та колотун — наставляй дітей на ум, бо наука піде в розум»).
Зазвичай іменини Грамотника батьки разом з дітьми зустрічали в церквах за вранішньою молитвою до небесного покровителя з обов’язковою свічкою (що освітлювала шлях між світів: «Святому на пошану, моєму синові на розум»), щоб дав їхнім дітям ума-розуму як в життєвих справах, так і в навченні для забезпечення їм щасливої багатої долі. В вечорі сім’я збиралася разом, щоб дорослі могли передати крихти родинної мудрості своїм нащадкам за посиденьками за святковим столом.
Причому приготування до «науки» починалися задовго до цього урочистого дня: з нової тканини мали шила та вишивала майбутньому учню новий одяг, купувалися чоботі та все необхідне приладдя, а звечора мили та стригли, щоб небесний заступник побачив свого нового підопічного у всій красі та допоміг йому в нелегкій справі опанування знань. Недарма ж в народі збереглася приказка: «Стрічають по одежці, проводжають — по уму».
В соціальному житті Наум був узагальненим образом та покровителем кумівських відносин, адже в куми брали лише найближчу та найнадійнішу не по крові людину, щоб у дитини на землі завжди був надійний заступник-вчитель окрім батька – хрещених українці ще звуть «батьками по Богові». Особливо підвищувалась роль других батьків в разі сиротинства дитини. Хрещений був своєрідними посланцем-провідником волі небесного покровителя на землі, а Наум йому – за духовного наставника. Тому традиційне витання між кумами так і звучало: «Привіт тобі, куме-Науме».
Традиційно 1 грудня були хоч нетривалі ритуальні відвідини хрещених батьків своїх дітлахів («заскочить хоч на мить, а там – як пійде»), хоча загалом день був цілком пересічний та робочий без обов’язкових урочистих застіллів та посиденьок. Причому сам соціальний інститут кумівства мав свої основні неписані правила, основним з яких було: хрестити не більше трьох дітей, адже виховательські права других батьків були майже на рівні з біологічними, та й долучатися до виведення синів по Богу «в люди» (наданням освіт) хрещені батьки теж обов’язково долучалися.
Природних прикмети на 1 грудня збереглися: який Наим, така й зима за ним.