Ось вже і день відвойовує собі ледь-ледь третину доби, і сонечко коли-ніколи на мить пробиває собі дорогу крізь суцільну щільну ковдру сірих хмар. Денні сутінки та холодні ночі перетікають одне в одне без кінця, і, здається, не буде кінця цьому мороку, бо земля десь загубилася лабіринтах небуття між світів. Традиційно цієї найтемнішої пори року в Україні молодь гуртувалася разом, щоб пройти її в веселих посиденьках за підготовкою та веселим відмічанням швидко наближених зимових свят.
Офіційним початком сезону вечірніх посиденьок традиційно вважалися Заговини (Косьми та Даміана були передпрем’єрою), що припадали на 28 листопада. Загалом традиційних обов’язкових молодецьких досвітанків було вісім на рік, окрім вище названого Сварожого різдва (Кузьминки): на Пилипа, на Різдво, під Масницю на Всеїдному тижні, на Масляну, Великдень, на Вшестя (Вознесіння) і остання – на Зелені свята. На Калиту відзначалися Великі вечорниці.
На Заговини ж молодь вперше після тривалого виснажливого сільськогосподарського періоду, коли останній врожай був дбайливо прибраний до льохів-комор, а коноплі та льон готові для прядіння, мала можливість зібратися разом за посиденьками без дорослих. А сигналом до їхнього закінченням був Великдень, коли весняне сонце своїм поцілунком пробуджує все живе, і починається новий городньо-польовий сезон.
Вечорницька хата (орендована чи просто надана однією з місцевих привітних удовиць, яку кликали «вечорницькою паніматінкою») готувалася заздалегідь. Гроші в разі потреби в складину збирали хлопаки (зазвичай оплатою виступали хліб, полотно, борошно.., але не гроші), а за дівчатами залишалося приготування смаколиків на стіл з продуктів ними принесених. Серед страв обов’язково мала бути курка і не завжди здобута законним шляхом (особливим трофеєм вона вважалася, якщо була впольована з недоголених господарями).
Після приготування та вечері зазвичай вечорниці урізноманітнювалися різними іграми, піснями, танцями… це була слушна нагода краще пізнати представників протилежної статі та зблизька розгледіти вподобану для подальших стосунків дівчину чи парубка. Залицяння, дотепні жарти, змагання — все йшло в хід, щоб привабити красуню. Дівчата ж як могли демонстрували свої господарські таланти, чепурились у власноруч виткані, вишиті та зшиті сорочки, ретельно виплітаючи косу зі стрічками, намагалися приготувати найсмачніші ласоші.
Зазвичай вечорниці молоді тривали до півночі, іноді – довше, але Заговини, як зачин, – обов’язково до третіх півнів (досвітки). Керувала всім дійством «отоманка» (найповажніша, найвідповідальніша та найспритніша дівчина з-поміж них). Вечорниці були своєрідною перевіркою-смотринами на дозрілість до подружніх стосунків, в яких всі турботи та відповідальність українська пара зазвичай ділила навпіл.
Однак 28 листопада було не тільки початком нового сезону вечорниць-залицяльниць, а й найостаннішою нагодою в цьому році молодятам побратися, бо Заговини офіційно закінчували розпочатий на Покрова український сезон весіль. Правда обряд вінчання намагалися до цього дня не відкладати, щоб неодружена молодь в вечорі могла вільно приймати участь в урочистому зачині великих посиденьок і шукати собі пару для створення сім’ї.