Історія
Його чотирьохсотрічна історія – шлях вірного служителя католицькій церкві в різноманітних іпостасях, які завжди ставали опорою і світичем надії в мороці випробувань посланих безжальним Хроносом. А на початку цього шляху, як завжди, стояла фігура головного ідейного натхненника, в ролі якого для майбутнього монастиря та костелу бернардинів (однієї з гілок ордену святого Франциска) виступав господар Гусятинського маєтку Валентій Олександр Калиновський (- 1620).
Саме його дбаннями в лічені роки в самому центрі петлі річки Збруч виросла дерев’яна укріплена твердиня католицького духу, що стала поряд з синагогою, замком і церквою святого Онуфрія вузлом міської фортифікаційної системи.
Однак, першому творінню братії бернардинів Гусятина недовго довелося охороняти ввірену їй паству від зовнішньої загрози – згідно з договором спадкоємців новий власник цих земель Мартін Калиновський (1605 – 1652) (після смерті майно Валентія було розподілено між трьома синами) починає масштабну перебудову комплексу монастиря в камені у зв’язку з крихкістю від початку використаного будівельного матеріалу. Новий храм, освітлений на честь Різдва Пресвятої Діви Марії, був закінчений лише в 1645 році, що було пов’язано з постійними бойовими діями, які розгорялися в Галичині.
А вже три роки потому (1648) будови монастиря, що нараховував вже більше двох десятків подвижників, сильно постраждали в ході повстання під проводом Богдана Хмельницького (1596 – 1657), коли під час штурму його не тільки розграбували, а й частково зруйнували кам’яну кладку.
У такому занедбаному вигляді покинутої своїми мешканцями бернардинській обителі довелося пережити і польсько-турецьку війну 1672 – 1676 років, і тривалу аж до 1683 року османську окупацію, і наступні за цим роки запустіння.
Ченці повернулися в рідні стіни Гусятинського костелу лише в 1690-му, почавши повільний шлях відродження колишньої величі своєї святині, яке так і не відбулося б без підтримки чергового власника маєтку на цей раз з наймогутнішого польського роду Потоцьких – Станіслава Владислава (- 1732). Його клопотаннями, не останні з яких виражалися в грошовому еквіваленті до 1723 року комплекс був відновлений, чому через п’ять років було отримано підтвердження у вигляді документа про його приналежність все тому ж ордену бернардинів.
Неспокійні роки становлення австрійської влади на галицьких землях після розпаду Речі Посполитої кінця XVIII століття позбавили монастирську братію притулку згідно декрету нових правителів від 1784 року, а костел перейшов у власність католицької громади міста, отримавши статус парафіяльного.
На десятиліття життя храму увійшло в спокійну колію – так для осучаснення костелу в 1910-му було надбудовано стіни і проведена загальна реставрація споруд, поки її не порушила кривава Перша світова війна, що розтягнулася для Гусятина на довгі шість років в ході яких окупаційні армії протиборних сторін не один раз змінювали одна одну на берегах Збруча (1914 – російські, 1917 – австрійські, 1920 – польські).
За фатальним збігом обставин чернеча братія повернулася в рідні пенати лише напередодні самої кровопролитної війни ХХ століття – в 1938 році, поступово почавши заново обживати давно покинуті стіни. І життя тут жевріло аж до 1946 року, поки тиск атеїстичної країни рад, яка захопила західноукраїнські землі за підсумками Другої світової, не змусив духовенство знову залишити цю обитель.
Кинутий на розтерзання холодним вітрам і пронизливим дощам Гусятинський костел зустрів другу половину свого четвертого століття в гнітючому стані, проте, завдяки реставрації 1975-ого йому вдалося уникнути повного забуття, хоч і заради цього довелося пожертвувати своїм унікальним зовнішнім виглядом (з червоної цегли було надбудовано ступінчасті торцеві фронтони).
Так що зорю нової епохи храм зустрів у відносно непоганому (враховуючи десятиліття запустіння) стані. Однак, і роботи для францисканців, які повернулися в стіни костелу в 1991 році, залишилося достатньо – внутрішнє вбрання храму розчинилося в мороці часу, а монастирські корпуси були повністю зруйновані.
Лише у середини другого десятиліття 2000-х храм не тільки внутрішньо, але й зовні став схожим на архітектурну перлину початку ХХ століття відбиту на небагатьох збережених до наших днів чорно-білих фотознімках, чим він зобов’язаний цілком своїй збільшуваної з кожним днем згуртованій громаді святого Антонія, на честь якого і був освячений.
Архітектура
Побудований в унікальному симбіозі ренесансу і готики костел Гусятина являє собою тринавову зальну (25м х 20м) чотиристовпну храмову споруду з витягнутим (15м х 12м) пресвітерієм прибудованим з північного сходу під хрестовими склепіннями. У комплекс монастиря так само входили побудовані по периметру не зв’язані між собою одноповерхові будівлі (збереглися три), які разом з оборонним муром (не зберігся) утворювали замкнений оборонний периметр.
Прямокутний (10м х 5м) центральний вхід храму, виконаний у вигляді фронтонного колонного портика доричного ордера з метопами і тригліфами, акцентує на собі увагу за рахунок арочного обрамлення входів з замком в шелиге і фільонками віконних прорізів, спадаючих листям аканта.
Окрасою ж основного периметра потужних стін служать пілястри доричного ордера, арки віконних прорізів і білокам’яний фриз з орнаментальними метопами і тригліфами. Відновлені ж фронтони світоча католицької віри з надбудовою стін прикрашених трьома круглими вікнами з кожного боку являють собою вторячий фронтону пресвітерія п’ятикутник з декоративними вазонами на зламах ліній.
Відмінними рисами зовнішнього декору пресвітерія служать, крім уже згаданого стилю фронтону, парні трицентрові арки вікон першого ярусу, круглі – другого і вінець споруди – велика «троянда».
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Тернопільська обл., смт Гусятин, вул. Суходольська, 5.
Тел: (03557) 2-25-93.
Посилання
- Геральдика. Герб Потоцьких Пилява
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е85 (М19) (Сірет – Чернівці – Тернопіль – Дубно – Луцьк – Ковель – Корбін) до Копичинців, далі повернути на Гусятин (траса Т2011) або Е50 (Ужгород – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Кіровоград – Дніпропетровськ – Донецьк) від Хмельницького поворот на трасу М20 (Житомир – Хмельницький – Чернівці) до Ярмолинців, далі через Городок до Гусятина. У місті по головній вулиці (Наливайка / Незалежності / Богдана Лепкого) до центральної площі, в південно-західній частині якої за будівлею універмагу розташований францисканський храм.
Громадським транспортом на маршрутних таксі з Тернополя до автостанції Гусятина, а потім вздовж вул. Богдана Лепкого до головного міського майдану. Костел святого Антонія розташований за ЦУМом.