Мойше-Яків Вольфович Вінницький. Більшості обивателів це ім’я мало про що говорить. Інша справа його прізвисько, де злодійський кураж і азарт, зухвалість і жах злочину, вигода під личиною революційних настроїв, безпринципність і нахабство сплелися в особистості злодійського «короля» Одеси початку ХХ століття.
Учень в матрацній майстерні, електрик заводу «Анатра» – звичайний послужний список підлітка-безбатченка у чотирнадцять років. Але єврейський погром 1905 року в Одесі, під час якого його одноплемінників без особливої видимої причини грабували і вбивали на очах у добропорядних громадян, круто змінить його долю. Відтепер той надміру наділений організаторськими здібностями і силою волі невисокий юнак протиставив себе недосконалому суспільству, перейшовши межу «поза законом».
Минуло з десяток років і вже не єврейський підліток Мойше-Яків з Молдаванки, а досвідчений кримінальний авторитет Мішка Япончик став грозою чорноморської перлини, відвоювавши собі у незліченних сутичках з іншими претендентами «корону» міського карного світу.
1917 рік. Революція. Сум’яття і плутанина. Ось де талантам злодійського авторитета було де розгулятися, особливо під шляхетною личиною революціонера. Першим кроком допомоги повсталим з боку організованої бандитського угруповання стає організація серії нальотів на заможних городян під гаслом «обдирають тільки буржуазію».
Другою великою «революційною» акцією Мішки Япончика стає розгром Реєстраційного бюро поліції під приводом вуличних боїв з контрреволюцією в січні 1918 року, в ході якої досьє на весь кримінальний світ Одеси було знищено без сліду. Результат – з будівлі вийшли на світ божий чисті як перший сніг колишні вбивці і злодії, гвалтівники і здирники з банди кримінального короля разом із шістнадцятьма тисячами інших неблагонадійних громадян.
Так в грудні того ж року більшовицький заклик на міських вулицях до звільнення політичних в’язнів був найбільш гаряче підтриманий все тим же «королем» злодіїв, адже в запалі погромів було не до запитів досьє, і на одеську вулицю вийшла значна частина співтоваришів Мішки Япончика по кримінальних справах. І не важливо, то при цьому живцем був спалений начальник тюрми, а пасажири одного трамвая були позбавлені свого одягу, отримавши в замін тюремну робу (адже не могли фартові хлопці йти по рідному місту з номерами на грудях).
І, звичайно, не можна забути таку благу для революції справу як поставка зброї: банда Япончика з вдячністю передавала комунарам запозичене під час своїх кримінальних операцій вогнепальні і запальні аргументи боротьби (хоча звичайно і не без вигоди для себе).
Дійшло навіть до присвоєння бандитському загону звання 54-го Радянського Українського полку в складі 3-ої Української армії, адже це була відмінна можливість для розширення сфери свого впливу під маскою офіційної влади. Але не судилося…
Найцікавіше що при всіх своїх життєвих «досягненнях» до кінця свого недовгого життя Мішка Япончик щиро вважав себе не просто грабіжником, а революціонером, експропріаторів буржуазної власності на благі цілі, радянським «Робін Гудом».