Історія

Війна – ця завжди жертви і не тільки людські. Вересень 1854. Експедиційний корпус коаліції під Євпаторією. Англо-французька ескадра на рейді Севастополя. Щоб захистити військово-морську базу Чорноморського флоту і врятувати ситуацію, що ставала безнадійною для російської армії в Криму, адміралом князем Олександром Сергійовичем Меншиковим (1787 – 1869) було прийнято рішення про затоплення найбільш застарілої частини військових кораблів на території бухти.

Так сім кораблів: «Варна», «Селафаіл», «Силістрія», «Три Святителя», «Уріїл» (лінійні) і «Сізополь», «Флора» (фрегати) – стали однією з перших великих, хоча і безкровних жертв богу війни з боку Чорноморського флоту Росії, пішовши опівночі 11 вересня на дно Севастопольської бухти по лінії між Костянтинівською (на північній стороні) та Олександрівською (на південному березі) батареями. Екіпажі, зняті з цих судів, поповнили ряди гарнізону дванадцятьма батальйонами.

Кримська війна не зменшувала обертів, в той час як природа брала своє – зима 1854 – 1855 років видалася вітряною з періодами відлиг і похолодань, у лютому місяці загородження фарватеру севастопольського затоки із затоплених кораблів на стільки ослабло, що потрібна була нова жертва богові морів. Нею стали наступні шість кораблів у складі трьох лінійних («Дванадцять апостолів», «Ростислав», «Святослав») і трьох фрегатів («Кагул», «Месемрія», «Мідія»), які другий ниткою простягнулися між Михайлівською та Миколаївською батареями.

Під кінець же військових дій компанії на кримській землі в кінці серпня 1955 року на дно Севастопольської бухти опустилися останні кораблі російського Чорноморського флоту: шість лінійних, п’ять бригів, корвет і фрегат (27 серпня), а трьома днями пізніше — затоплено останні пароплави.

Подальший же розвиток цієї війни 1853 – 1856 років тривав вже на політичному поприщі. Але, не дивлячись на принизливі умови Паризького миру (18 березня), пам’ять про жертву, яку принесла Росія для захисту своїх південних рубежів в Севастополі, на порозі п’ятдесятирічного ювілею пам’ятної події вирішено було увічнити пам’ятником.

Існувало як мінімум два первісних проекти створення пам’ятника Затопленим кораблям – перший архітектора А.М. Вейзена при співавторстві інженерів Ф.Е. Еранцева і Г.Н. Долина, та другий – військового інженера О.І. Енберга за підтримки архітектора В.А. Фельдмана і скульптора А.І. Адамсона. З них саме останній був схвалений Комітетом з відновлення пам’яток Севастопольської оборони і урочисто відкритий в кануть півстолітнього ювілею дати затоплення останніх кораблів в акваторії бухти в 1905 році.

Його перша офіційна назва була «Пам’ятник загородження фарватеру затопленими кораблями». Але незважаючи на письмове розпорядження великого князя Олександра Михайловича (1866 – 1933) іменувати пам’ятник саме так, в народі офіційне ім’я не прижилося, і його, як і раніше, називали «Пам’ятник Затопленим кораблям.» А з приходом до влади Рад, народна назва і зовсім отримала статус офіційної.

Вдала конструкція вберегла його від руйнувань під час севастопольського землетрусу 1927 року, і частково захистила в роки Другої світової (1939 – 1945) від вибуху донної міни, хоча і були пошкоджені постамент та частина скульптури.

Реставраційні роботи були розпочаті 1951 році (відновлений первинний вигляд), що б вже не припинятися, адже природа бере своє, і під впливом її невблаганних стихій пам’ятник без належної уваги може приєднається до тих, в честь кого споруджений, на дні Севастопольської бухти.

Архітектура

Всього в десяти метрах від севастопольського Приморського бульвару на самій північній частині Миколаївського мису серед бурхливих вод Чорного моря на майстерно імітованій гранітній скелі височить пам’ятник кораблям самовіддано перешкодили шлях ворожій ескадрі під час Кримської війни 1853 – 1856 років.

Первісний проект пам’ятника Затопленим кораблям Оскара Івановича Енберга 1901 року (1859 – 1937) припускав використання в якості підстави квадратної в плані мармурової колони, що виходить з морської безодні (місцерозташування і фігурне зображення на вершині – ідентичні нині існуючим).

Затверджений до втілення проект, доопрацьований в 1903 році архітектором Валентином Августович Фельдманом (1864 – 1928) – бронзовий двоголовий орел з лавровим вінком і якорем в дзьобі на вершині колони коринфського ордера заввишки 16,6 м відповідає нинішньому, з тією лише відмінністю від існуючого оригіналу, що розташовувався не серед водної гладі Севастопольської бухти, а на набережній.

На пам’ятній табличці, реалізованого Амандом Івановичем Адамсоном (1855 – 1929) у нинішньому вигляді, пам’ятника затопленим кораблям накреслено: «В пам’ять кораблів, затоплених для загородження входу на рейд» під картою місцерозташування затоплення з датами 1854 – 1855 з боків, а на високому обрамленні набережної хрестоподібно закріплені два якорі тих, що пішли на дно.

Додаткова інформація

Місце знаходження: Україна, АР Крим, м. Севастополь, Приморський бульвар.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е105 (М26) (Харків – Дніпропетровськ – Запоріжжя – Мелітополь – Джанкой – Сімферополь – Севастополь) або (М18) (Сімферополь – Ялта – Севастополь) на Ялтинському кільці повернути на Балаклавське шосе. По місту пр. Генерала Острякова – вул. Маршала Бірюзова – вул. Олега Кошового – вул. 4-го бастіону – вул. Леніна до площі Нахімова. Потім пішки вздовж Приморського бульвару 5 — 10 хвилин, біля якого в акваторії Севастопольської бухти розташований пам’ятник Затопленим кораблям.

Громадським транспортом до Севастополя (з/д, авто – вокзали), звідки до центру міста – площа Нахімова. Тут починається Приморський бульвар, що огинає Миколаївський мис, у водах севастопольської бухти біля якого знаходиться пам’ятник.