“Архітектура — теж літопис світу: вона говорить тоді, коли вже мовчать і пісні, і перекази.”
Н.В. Гоголь
“Минуле – батьківщина душі людини. Іноді нами опановує туга по почуттях, які ми колись відчували. Навіть туга за колишньої скорботи.”
Генріх Гейне
Друга за довжиною та повноводдям річка України, як головна артерія Поділля, чий шлях прямує через чисельні міста і села, даючи їм ось вже не перше тисячоліття ресурс для життя та розвитку, щоб майбутнє стало дійсністю.
Мабуть самий найукріпленіший вододіл українського минулого, величні свідки якого і досі могутніми кам’яними велетнями-старцями посідають його сиві схили, охороняючи споконвічні українські землі вже не від ворогів минулого, а пам’ять від забуття нащадків.
Унікальний дар матінки-Природи, який прадавніми віруваннями українських пращурів єднає всі три світи разом: корінням — в підземному царстві, стовбур існує в людському вимірі, а кроною торкається небес… дерево в Україні — майже священний об’єкт, який без зайвої потреби не варто чіпати, бо за умисне його пошкодження без нагальної потреби боги можуть жорстоко покарати кривдника. Весь багатогранний і неповторний світ закарбований в його звивистому гіллі, соковитих плодах, живильному листі, масивному стовбурі та розгалуженому корінні.
В скрутні часи сумнівів, печалі, горя, коли здається, що від прірви вічного небуття відділяє лише крок варто лише прихилитися до «свого дерева», щоб отримати сили продовжувати жити і протистояти всім випробовуванням витівниці-Долі. Вважається, що через певне дерево з людиною говорять самі Небеса, варто лише відкрити свій розум і душу до сприйняття цієї інформації та обрати правильний час для цього спілкування (адже взимку дерева сплять і турбувати їх марна справа, бо зв’язок з небесами не працює, навесні та восени — лише в пору коли на дереві є листя).
