Як дві протилежності єдності всього сущого на грішній землі добро і зло ідуть крізь століття поруч. Та, що покликана захищати, і той, хто відбирає найцінніший дар всесвіту — людське життя. Берегиня та Упир — найпрадавніші сутності української міфології дохристиянської доби. Причому, якщо перша приходить в перших променях сонця і символізує собою добро, а разом з ним все чисте і світле, то другий — летить на чорних крилах злої ночі в образі кажана (нетопира).
За українськими віруваннями упирі обох статей (опирі, вопирі, впирі) з’являються на світ як вампіри-перевертні, що в ночі виходить зі своєї домовини та живиться людською кров’ю, або ж людини з двома душами (інший варіант – серцями) приречені все життя шкодити іншим, коли перша з них помре (зупиниться назавжди). Хоча за більш пізньою версією «старих» це – народжені під особливою зіркою коли співпадають день і час абсолютного зла. Але в основі самої назви часткою «пир»(пір) (давньослов’янський «жар», «вогонь») закодований таємний сенс цього духа, який не пройшов відпокуту вогнем, щоб після смерті раз-у-раз повертатися в світ живих, не знаючи спокою.
Німеччину, Францію, Італію, Австрію… та ще чотири з половиною десятка країн по всьому світові зразка 1648 року об’єднувало одне — хвиля не зв’язаних між собою революцій викликаних загальною трансформацією суспільства. Всі вони мали свої власні історико-економічні передумови, але єдину мету — повалення існуючого монархічно-феодального ладу, перевід громадянського товариства на базові демократичні засади існування. Головною проблемою існування імперії Габсбургів після поділів Польщі була згуртованість та висока національна свідомість корінних народів на новоприєднаних землях.
Весна народів в Австрії почалася, як водиться, на віденських столичних вулицях велелюдними демонстраціями в березні 1848-ого. До східних ж околиць країни революційний рух докотився за лічені тижні тижнів, коли з 18 березня у Львові, а чотирма днями пізніше у Чернівцях почався народний рух з вимогою політичних змін, які з одного боку викликали шалений опір урядових воєнізованих, готових відкривати вогонь на ураження підрозділів, а з іншого — формування повсталими для власного захисту національної гвардії з числа найбільш підготованих та вмотивованих свої прибічників.
Століттями Буковина, наче зачарована спляча на м’якому ложі карпатських трав вкрита теплою ковдрою смерекових лісів на пухкій подушці хмарин красуня, чекала на свого принца, який своїм поцілунком поверне її до життя серед стрімкого і метушливого сучасного світу. У долі завжди на все свій час, Емануїл Ціффер прийшов в призначений йому строк (23 січня 1833-ого), щоб встигнути подорослішати та опанувати всі необхідні знання і навички для виконання високої, покладеної на нього життям, місії разом з крокуючим Європою науково-технічним прогресом.
Йому пощастило народитися в високоосвіченій єврейській сім’ї Алоїс і Йоганна Ціфферів, які виховували свого сина в світлі науки та любові до знань. Селезька гімназія, Віденський університет стали для хлопця лише першими сходинками на шляху до мрії про кар’єру інженера-залізничника, не дарма ж одразу зі старту в свої дев’ятнадцять Емануїл отримав посаду помічника будівельного інженера гірської залізниці на Земмерінг.
Апетитні шматочки м’яса застиглій в прозорій, як сльоза немовляти, юшці — від цього віє чимось прадавнім, заповіданим від пращурів разом з волею, яка живе в душі кожного українця, наче закарбованим в бурштині часом. Може саме тому так полюбляють у всіх куточках України цю смачну страву, що є духовним носієм зв’язку між поколіннями нації.
Вона скромно ховається за безліччю імен: драглі, студенець, дріглі, холодне, захолод, холодець, гішки, здриганець… але має єдину сутність — м’ясний відвар, що після застигання перетворюється на прозору желеподібну субстанцію із шматочками м’яса всередині. При чому вид використаного для приготування страви м’яса, або його суміш, не мають значення, головна особливість складається саме в магії перетворення юшки на туге желе.
Освічена сім’я українських, відомих з часів Хмельницького, дипломатів та юристів Дрогоманових хоч і не нажила великих статків, але чесною працею заробила собі добре ім’я. Батьки не тільки виховували своїх дітей в затишку домашнього острівця демократії української культури, а й активно допомагали «усіляким людям козацького роду». Парость була гідна свого коріння — всі як на підбір увійшли в аннали сучасної української історії, але постать Ольги, як однієї з найпрогресивніших та успішніших панянок свого часу, заслуговує окремої уваги, адже реалізувати повною мірою стільки різноманітних власних талантів вдавалося в патріархальному суспільстві навіть небагатьом чоловікам.
Доля подарувала їй затишне дитинство садиби на мальовничому березі Псьолу серед люблячої родини, книжок та мелодійного матінчиного співу, коханого і кохаючого чоловіка, який підтримував її у всіх починаннях все своє життя, талановито-обдарованих діточок. Можливо не будь всього цього, життя цієї неординарної жінки так і залишилося би затертою пересічністю, а не повноправно стояло в національній історії поруч з духовними батьками-засновниками сучасної України.
Якщо за кордоном твердження «всі жінки — відьми» доволі спірне, то в українському досі напів-язічницькому суспільстві, де християнські обряди тисячоліття мирно уживаються з чисельними народними забобонами та розгалуженою міфологією, воно відноситься до всього суспільства в цілому без поділу за гендерною ознакою. Причому вітчизняна класифікація магічних істот не обмежується самими лише відьмами, адже детально підрозділяє їх залежно від здібностей, навичок та сфери застосування дару (або прокляття, для кого — як).
Досі збережені в пильних українських архівах судові справи за звинуваченнями у відьомстві свідчать, що здебільшого вони носили побутовий характер і мали на меті з’ясування стосунків із залученням суду в такий спосіб з приводу майнових прав (встановлення межі ділянок, права на торгівлю, поділ спадку), сімейного права (з’ясування батьківства, адюльтер, усунення суперника(ці) чи небажаного законного шлюбного партнера) чи боротьбі за владу.
Про які фарби і малювання могла йти для нього мова…Патріархальна Україна зразка 1854 року його народження, консервативна сім’я урядовця відомства державних зборів з харківської Москалівки, ну ким ще було стати Сергію Васильківському, як не старанним учнем класичної гімназії, а після науки – поповнити лави співробітників столичної казенної палати, втіливши мрію батьків про кар’єру державного службовця.
Але муза за його плечима все не відпускала, спокушаючи знов, як в дитинстві, втікти туди, де квітло ще вільне Дике до обрію століттями українське Поле, де серед лук білими хмаринками під золотом промінням сонця де-не-де проглядали охайні українські хатинки, де блакитні стрічки річок… і ніяких пильних паперів з ранку до вечора. Більше трьох років опору та кропіткого збирання заробленого знадобилося юнакові, щоб поступити до омріяної Академії мистецтв.