Спуск імені героя-підпільника, який загинув у німецьких казематах при захисті рідної землі та відстоюванні своїх ідеалів, щоб через роки паяти про нього зберігала сіра нитка мощеної бруківки.
Звивистий шлях, як дорога самої душі, до найстарішого з збережених храмів Севастополя від туди, де вирує прогрес і земне життя б’є ключем.
Джерело знань Севастополя, де під одним дахом, а часто і на одній полиці сусідять епохи і долі, наука і техніка, трагедії і комедії, любов і смерть, не знаходячи суперечностей у мирному співіснуванні пліч-о-пліч.
Тут сотні тисяч фоліантів зберігають історію і вигадкe для тих, чия пристрасть — література.
Джерело знань, яке, скоро вже як два століття, несе світле добре вічне севастопольцям крізь бурі негараздів, війн і революцій.
Його доля – повторення долі міста, витканої з безлічі радісних і трагічних моментів, адже вона його частинка. Вона і є Севастополь.
Зефір і Євр, Нот і Борей спускаються з небес, щоб відпочити від своїх праць в облаштований спеціально для них притулок на одній з севастопольських вершин.
Сумне нагадування про минулу велич будівлі мудрості і знань, яку стер немилосердною рукою з лиця землі бог війни і руйнування, щоб показати перевагу сили над розумом.
Там завіси таємниць природи підводяться, являючи здивованому людству незвіданий досі живий світ, що захований під товщею морської гладі.
Наука і природа рука об руку для блага матінки-землі, яка так щедро обдарувала цей край своєю любов’ю, де в сріблястих пінних бризках чорноморської хвиль чується її такою далекі і такий близький тихий наспів.
Ратуша в стилі рококо, якій більше б підійшло обрамлення з вуличних пейзажів якої-небудь європейської столиці, ніж невеликого містечка, загубленого серед незліченних горбів і безкраїх степів Тернопільщини.
Ще один безцінний дар роду Потоцьких Історії, яка виносить свою оцінку по справах, а не по упередженим особистісним оцінками сучасників, підносячи на п’єдестал одних і скидаючи з нього інших.
Одна з домінант Маріуполя в стилі еклектики. Її стрункий силует в червоно-білих тонах вже сто років прикрашають центр міста, змушуючи забути про всі бурі і негоди минулого століття, віддавши лише данину прогресу, який привніс так багато зручності і комфорту в наші будинки.
Її святково-урочистий вигляд в оточенні сірих безликих новобудов спонукає з повагою зняти капелюха перед майстерністю і обдарованістю архітекторів минулого, кожен витвір яких – перлина, що прославляє ім’я свого творця.
Будівля-хранитель благополуччя і процвітання Одеси під захистом бога, що сприяє торгівлі та лукавству, красномовству та підприємливості, і божественної цариці родючості, які день і ніч під бій курантів пильно стежать за життям чорноморської перлини.
Тут жвава торгівля і адміністративне управління завжди йшли рука об руку, як специфічна риса міста-порту, а плід їх спільних зусиль – знаменитий на весь світ.
На мальовничому березі ставу в місті, яке прославилося на весь світ завдяки однойменній торговій марці міцних напоїв, розташована одна з перших електростанцій на території Україні.
Тут же, і не скажеш, що інша будівля, перебувала годувальниця всіх городян і жителів навколишніх сіл тільки зі значно більш високою продуктивністю, ніж її родички, завдяки передовим технологіям використаним при будівництві.
Готель «Савой» – розкіш і вишуканість у ненав’язливому антуражі оксамиту крісел і парчі завіс, кришталевого блиску люстр і білизни мармуру статуй тисячу разів відображених у сяйві венеціанського дзеркала в ажурною рамі… Але це в минулому.
Залишилася лише барокова вишуканість зовнішніх фасадів у біло-блакитному муарі, та пам’ять про минулу велич, відображена в сумних очах янголів.