Смуток неготіческой перлини, що відчувається в вітражах стрілчастих вікон і високих шпилях трьох веж, аскетичності внутрішнього оздоблення і королівській грації зовнішніх фасадів немов німе втілення долі тієї, в ім’я якої побудовано храм.
Чарівність, містика і таємниця готики, лише посилена помахом пензля творця, не відпускає мандрівника і все манить повернуться ще й ще раз, щоб побачити ніжну душу, закутану в потемнілий від негараздів і нещасть плащ храмових стін.
Біла барочна перлина, загорнута у покривало давно не реставрованих стін і їжакові рукавиці будівельних лісів з проникливим голосом органу, який, відбиваючись від вершини п’ятсотлітніх склепінь, народжує в душі почуття милостивого очищення і всепрощення, які позбавлені ненависті та зла.
Там двері храму відкриті для будь-якого страждання, якої б віри і раси воно не було. А символом кращої нагороди служать живі квіти біля вівтаря.
Головний оплот православ’я в самому серці Полтави, який довго залишався центром міста з усіма витікаючими з цього привілеями – єдиною мощеною мостовою, що веде до храму, кам’яними стінами і унікальним зібранням релігійної літератури.
Храм одним з перших зметений з лиця землі безжалісною рукою нової влади, як розсадник віри і духовності, що загрожують її режиму.
Храм, дарований одному з найдавніших міст Русі великим політиком-реформатором разом з реліквією, що зберігає честь і гідність цілої держави в особі її керівника.
Гармонійний симбіоз науки, релігії і освіти на маленькому острівці в оточенні білокам’яних стін, який канув у небуття і не поспішає відроджуватися в тому чистому первозданному вигляді без домішки політики та інтриг.
Християнський собор з мінаретом, увінчаним статуєю Богородиці, який встиг за своє життя послужити не тільки головним храмом усіх католиків Кам’янець-Подільського приходу, а й головною мусульманською мечеттю подільських земель.
Храм, в стінах якого знайшла вічний спокій одна з найчудовіших красунь міста, що передчасно покинула цей тлінний світ, і назавжди застигла в прохолоді білого мармуру під охороною ангелів.
Чотирьохсотрічне серце іудеїв колись великої громади міста з магдебурзьким правом, ритм життя якого завмирає під безжальним тиском Хроноса і байдужими поглядами людських очей.
Куточок єврейської культури в мавритано-готичному стилі, за який громада боролася з католицькою церквою, ризикуючи накликати на себе гнів господаря Гусятинських земель не шкодуючи власного життя.
Оплот української греко-католицької церкви на вершині Святоюрського пагорба, оповитого зеленню парку, де так близько до неба, що часом, хмари зачіпають храмовий хрест купола, а святі вирішили залишитися в його стінах назавжди.
Зберігач праху великих, які і зараз охороняють його крізь століття від негараздів і бур швидкоплинного життя.
Святе місце на високому березі Сіверського Донця, якому щорічно приходять вклониться тисячі паломників з усіх куточків землі, де золотоглаві храми, наче зграя білих лебедів, які присіли перепочити серед зелені біля прозорих вод річки, що б продовжити свій піднесений політ крізь століття.
Місце тиші і спокою в далечі від галасливої набережної Ялти, що омивається бурхливими хвилями Чорного моря, де тихий світлий смуток заплутався в гілках струнких кипарисів, де сонце золотить місце останнього спочинку майстра, а синь внутрішнього розпису, часом, затьмарює фарби небосхилу.
Золоте серце православ’я у Вінниці, що встигло побувати і католицьким костелом, і спортзалом, і складом, і концертним залом, але пронесли крізь всі негаразди свою духовність і піднесеність рис.