Історія

Зі встановленням на Поділлі в 1362 році влади Великого князівства Литовського, Кам’янець-Подільський був обраний в якості його адміністративного центру. Релігія ж, як один з найбільш сильних важелів впливу на народ, повинна була відповідати вимогам світської влади. Саме тому на звернення до католицизм – основну релігію Литовського князівства – були спрямовані зусилля нової влади.

Завдяки цим подіям папой римським Георгієм XI в місті була заснована Подільська католицька єпархія (1378 рік), що зажадала підтвердження свого високого статусу у вигляді дерев’яного собору, спорудженого на гроші князів Коріатовичів, який через п’ять років отримав статус кафедрального.

Не дивлячись на зміну підданства на польське, а може саме завдяки цій події (Польща – також католицька країна), на будівництво собору з каменю було виділено десятині кошти (десята частина доходів) тридцяти двох сіл Кам’янецького, Вінницького і Скальського староств і праця їх селян. Після п’ятнадцятирічного періоду будівництва (з 1502 по 1517) світло побачила кам’яна твердиня, яка отримала ім’я на честь святих Петра і Павла.

Протягом XVI століття собор в процесі добудови набуває закінчених рис: каплиці Святого Причастя, Непорочного Зачаття і Розради Богородиці, нова вівтарна частина.

Турецьке панування над Подільськими землями, що тривало двадцять сім років (до 1699 року), внесло свої корективи до архітектурного ансамблю – поруч з головним входом до собору піднявся до небес мінарет, бо сам комплекс в той час виконував функції головної соборної мечеті Кам’янець-Подільського.

Повернення в лоно католицької церкви (XVIII століття) ознаменувалося для собору епохою процвітання, яка проходила під знаком перетворення з романського мінімалізму в готичну пишність. А в якості візуалізації переваги християнства над мусульманством на вершині мінарету в 1756 році була встановлена скульптура Богородиці.

Після входження Поділля до складу Російської імперії (1792 рік), не дивлячись на переважну православність країни, доля собору святих Петра і Павла практично не змінилася – він залишається центром католицизму Кам’янецької єпархії. У 1853-1860 роках тут були проведені масштабні реставраційні роботи.

Епоха процвітання закінчується з польським повстанням 1863 року, результатом якого стали репресивні заходи російського уряду по відношенню до католицької церкви: статус Кам’янецької єпархії був знижений до апостольської адміністратури.

Проголошення в 1918 році незалежності Україна на чолі з гетьманом Павлом Петровичем Скоропадським (1873 – 1945) на нетривалий час (два місяці) повернуло собору статус кафедрального при Кам’янецькій єпархії за згодою глави римських католиків.

Зі встановленням на Поділлі радянської влади в собор святих Петра і Павла на зміну служителям культу приходять музейні працівники (1930 рік) – в його стінах відкрито «Відділ історії релігії та атеїзму» Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника, де так само проводилися концерти органної музики.

Знову в стінах собору запанувала святість разом з поверненням католицького єпископату лише в 1991 році після другого проголошення незалежності України.

Архітектура

Первісна кам’яна споруда собору святих Петра і Павла в Кам’янець-Подільському (початок XVI століття) була виконана як тринефний храм в романському стилі з властивими йому вагою склепінь і мінімалізмом у декоровій обробці зовнішніх фасадів.

Протягом першого століття свого існування кафедральний собор набуває вигляду закінченого комплексу: з півночі добудовується каплиця Святого Причастя, з південного – Розради Богородиці і Непорочного Зачаття, на схід – пресвітериум.

Турецьке панування (кінець XVII століття) вносить останній великий штрих до комплексу нині існуючого монастиря – мечеть, що розташувалася в західній частині поруч з головним входом.

Перебудова XVIII століття дарує кафедральному собору святих Петра і Павла перетворення в готичному стилі. Зміни торкнулися зовнішнього оздоблення будівель – головний фасад був прикрашений скульптурами, пілястрами і карнизами, та внутрішнього устрою – споруджується новий головний вівтар з дерев’яними позолоченими колонами, прикрашеними скульптурою, встановлюються амвон і крісла радників, трон єпископа, сповідальня.

Остання велика перебудова католицького кафедрального собору (середина XIX століття) в Кам’янець-Подільському торкнулася, в основному, його зовнішнього вигляду, який набув рис неоготики з елементами бароко: оновлено вівтар, встановлені вітражі, стіни і стелю прикрасили фрески, а підлогу – мармурова плитка, в головному залі встановлений орган, зроблений на замовлення у Відні.

Нинішній собор святих Петра і Павла в Кам’янці — будівля висотою 24 м, довжиною – 49 м і шириною (разом з прибудовами) – 36 м, центральний вхід в який відкриває дорогу в головний неф з циркулярною аркою. Правий (південний) бічний неф з вівтарем святої Трійці з’єднаний з каплицями Непорочного Зачаття і Розради Богородиці. Лівий (північний) – з вівтарем святого Яна веде до каплиці Святого Причастя і з’єднує храм з мінаретом, а так само з нього відкривається доступ до хорів. У дев’яти підвальних ж приміщеннях знайшли своє останній земний притулок видатні діячі католицької Подільської єпархії.

Пам’ятки

Кафедральний Костел (XVI – XIX) – сам по собі витвір мистецтва, адже симбіоз стилів і часу породив унікальну, незрівнянну з іншими архітектуру. У кожному елементі комплексу, навіть у такому дрібному як двері, що є унікальним творінням із сталі холодної обробки з бронзовими гербами папи римського і Кам’янець-Подільського на ключах і мечах Петра і Павла, простежується натхнення з яким працював художник.

Надгробок Лаури Пшездецької (1874) з красунею із білого мармуру під простирадлом вічного сну з книгою на двадцять першій сторінці (час смерті при падінні під час кінної прогулянки) при погашеному ангелом факелі життя зачаровує реалістичністю картини. Скульптура з 1938 року розташовується в каплиці Непорочного Зачаття, дивлячись на її особливу художньою цінність.

Тріумфальна арка Станіслава Августа (1781) при вході у внутрішній дворик кафедрального собору святих Петра і Павла, що прирашена скульптурами святого Яна і чотирьох ангелів, встановлена на честь відвідин храму останнім королем Польщі під час його візиту в подільські землі.

Турецький мінарет (1672) і Статуя Богородиці (1756) – симбіоз двох вірувань, що подарували світові шедевр, де на вершині мінарету заввишки тридцять шість з половиною метрів (145 ступенів вгору) «… з’явилась на небі велика ознака: Жінка одягнена в сонце : під ногами її місяць, а на голові вінок із дванадцяти зірок. Вона мала в утробі, і кричала від болю і мук народження … « («Одкровення» Іоанна Богослова) з підписом у підніжжя «Богородиця Непорочна Пані Покровителька міста».

Сад біля собору – невеликий куточок скорботи, що потопає в квітах, з кам’яними хрестами і пам’ятним стовпом Єжи Володівському, загиблому під час вибуху порохового складу Чорної вежі Кам’янець-Подільської фортеці і боковою калиткою з вічним написом-нагадуванням «Поважай звичаї предків».

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Хмельницька область, м. Кам’янець-Подільський, вул. Францисканська, 2.

Посилання

• Нотатки мандрівника (з план-схемою). Кам’янець-Подільський
• Легенди. Арка тріумфу бажань

Як дістатися

Автотранспортом по трасі М 20 (Житомир – Хмельницький – Чернівці), далі по Оринінському або Жванецькому шосе, що переходять спочатку у вул. Папаніна, потім на вул. Замкову через річку Смотрич у Старе місто, центром якого є площа Польський ринок. Паралельно площі з заходу проходить вулиця Францисканська.

Громадським транспортом залізницею, або маршрутним таксі до Кам’янець-Подільського, далі в Старе місто, центром якого є площа Польський ринок. Паралельно площі з заходу проходить вулиця Францисканська.