Їй зобов’язана життям самобутня унікальна перлина Чорноморського узбережжя по імені Одеса, оспівана у віршах і піснях в якості унікального центру народження неповторного, гострого як бритва одеського гумору.
Трон з безліччю ідолів, який відвоювала собі «залізна леді» російської історії прусська піддана датсько-норвезько-шведського походження.
Англійський замок для перського шаха на українській землі.
Одне з унікальних творінь, якими так славляться одеські вулиці, де Англія і Франція, Італія та Іспанія сусідять зовсім поруч на одній вуличці лише руку простягни.
Тут застиглі кам’яні риси настільки пронизані духом далекого туманного Альбіону, що здається поглянь у вікно, і перед тобою не вигини вуличок Чорноморської перлини, а безкраї вересові пустки англійської землі з одвічним пошуком чотирилистої конюшини.
Будівля-хранитель благополуччя і процвітання Одеси під захистом бога, що сприяє торгівлі та лукавству, красномовству та підприємливості, і божественної цариці родючості, які день і ніч під бій курантів пильно стежать за життям чорноморської перлини.
Тут жвава торгівля і адміністративне управління завжди йшли рука об руку, як специфічна риса міста-порту, а плід їх спільних зусиль – знаменитий на весь світ.
Чарівна єднальна ниточка, яка відкриває двері до самого серця чорноморської перлини, де з високого постаменту перший губернатор крізь час вітає всіх мандрівником, оберігаючи творіння рук своїх від усіх негараздів і лихоліть.
Повітряний міст між водною гладдю Чорного моря та містом, де гумор і смуток, буденність і оригінальність, палаци і нетрі – все одно, адже це місто – Одеса.
Палац-лебід, що крізь огорожу білої колонади поглядає зверху на бурхливі води Чорного моря в оточенні зелені парку, тінь якого ще пам’ятає легку монаршу ходу і шелест суконь придворних.
Прикраса міста, оспіваного Великими за самобутність та унікальність, за гумор та іронію, за життєлюбність і оптимізм, які не покидали його навіть у найважчі часи.
Душа одеського театру, де в тиші залу для глядачів, здається, ще витає відлуння голосу Шаляпіна чи Крушельницької, Собінова чи Нежданавой, і легкий холодок, немов від помаху диригентської палички Чайковського і Рубінштейна, Римського-Корсакого і Глазунова, ворушить грайливий завиток, а тихий шелест – як політ балетної пачки Плісецької або Уланової, Павлової або Лепешинської, змушує напружено прислухатися, шукаючи поглядом повітряний силует.
Зелена нитка, яка пов’язує розмежовуючи акваторію сучасного промислового порту і повну архітектурних вишуканостей стару частину Одеси. Її тінисті алеї ще пам’ятають кроки Пушкіна і Айвазовського, Чайковського і Лесі Українки, а легкий морський бриз пестить все де Рішельє, що також пильно стежить за життям сучасного міста, правда вже в бронзовій статуї.
Звідси починалася та, що стане перлиною чорноморського узбережжя, підкорить серця мільйонів і завоює всесвітню популярність.