Море стало сушею, щоб подарувати людству благодатний українську землю і унікальний нерукотворний пам’ятник істотам, що мільйони років тому покинув цей неспокійний світ заради нашого життя на цій планеті.
Одинокий велетень серед безкрайніх просторів українського степу, як страж часу охороняючий свої володіння під прихильним поглядом бездонних небес.
Штучне серце рукотворного шедевру, яке стало його органічним доповненням і красою, що несе з собою життєві соки для зеленого оазису безкрайнього Приазовського степу.
Чистий водна гладь, в якій, як у дзеркалі, милується небо то по-весняному юно-прекрасне, то по-старечому помережане борозенками замислених зморшок, щоб відбити будь-який момент його мінливого лику і пошепки неспішного бігу хвиль розповісти про це диво великому морю.
Зелене диво рук людських, що з’явилося завдяки старанням і невсипущим турботам поколінь натхненних садівників серед безкрайніх посушливих донбаських степів непривітних і жорстоких до всього живого.
Те що починалося як казенна потреба, а перетворилося на справу всього життя, щоб гідні послідовники продовжували користуватися її плодами і примножували її досягнення.
Душа чорноморської перлини по юному прекрасної і мудрої сивиною, як якір сталості спокою, навколо якого в усі часи вирувало насичене людськими долями життя.
Дзеркало Одеси, в якому до найдрібніших подробиць відображаються всі відтінки міської мінливості, котрі по волі випадку або людської руки прийшли в цей світ, щоб назавжди закарбувати її образи і лица в глибинах своєї пам’яті.
Велика українська річка з історією старою як світ, про яку писали з часів Стародавньої Греції, через яку пролягав шлях всієї східно-європейської цивілізації, якій належать лаври притулку бога всіх річок.
Колиска української свободи, на берегах якої народилося, а в хвилях загартувалось легендарне військо відоме всьому світу своєю напів-містичною силою, чий дух досі живе в їхніх нащадках непокірних, вільних і витривалих в протистоянні своїм ворогам.
Блакитна стрічка у волоссі красуні-слобожанської столиці, яка прикрашає, годує, поїть і дарує тихе забуття серед суєтності щоденного буття.
Та, що з кожним кілометром прискорює свій біг через пагорби і рівнини, щоб подолати довгий шлях в сотні кілометрів і знайти свій спокій в тихих водах Азовського моря, прихопивши з собою по дорозі всі печалі цього світу.
Один з двох одвічних зберігачів серця старого міста, яке століттями протистояло всім ворогам і життєвим негараздам з високо піднятою головою.
Ніжний охоронець одного з багатьох руками своїх жителів перетвореного в зірку науки та освіти, яка ось уже два століття яскраво освітлює своїми променями східноукраїнську землю.
Джерело цілющої вологи для душі і тіла, дароване небесами як вища милість до ізюмської сильної і вільної землі завжди готової відстоювати заповіді Божі проти будь-яких земних тиранів.
Куточок світу і спокою, який дав місцевим жителям гідно пройти крізь усі випробування сімдесятиріччя радянського безбожництва та із світлою душею вступити в третє тисячоліття.
Гора, що породила місто, яке багато століть жило на передовій боротьби українців за свою землю і свободу для своїх нащадків.
Грізний охоронець на південній околиці Ізюма, що ширяє над безкрайніми слобожанськими просторами як символ вічності буття і справедливості над швидкоплинністю земних пристрастей.
Блакитна стрічка Харківщини, прозорі води якої надійно зберігають у своїй пам’яті сотні років української історії, перебираючи немов чотки факти давно минулих днів перекочуванням пошепки по дну каменів, щоб згадати імена героїв загиблих за свободу рідної землі.
Джерело мирного життя і смерті на війні в єдності права людського вибору на всі часи.