Істория
Річка Харків
Коли мільйон років тому світовий океан почав здавати свої позиції, на місці майбутньої слобожанської столиці з води проступили перші ділянки суші – тераси утворені поглибленням русла річок при його звуженні, а один бурхливий потік розділився на невеликі річки Харків, Лопань, Уди, Немішля, Нетеча (остання нині не існує). Причому з кожним тисячоліттям колись стрімкі течиї все більше меншали, їх дно поглиблювалося і кількість терас збільшувалася, досягнувши декількох десятків придатних для будівництва майданчиків.
Однак земля ще сотні тисяч разів обернеться навколо сонця, поки перша людина вибере добре захищену з трьох боків грузькими берегами річок, а з четвертого – непрохідною гущавиною лісу ділянку земної тверді для свого селища за часів, пізніше названих істориками бронзової культурою (II тис. До н. е.). Потім на стрілці між Харковом та Лопанню залишать свій слід скіфи, сармати, черняховці, Київська Русь, а потім татаро-монгольська навала на довгих п’ять століть занурить їх у порожнечу Дикого поля.
І хоча постійних поселень на безкрайніх слобідсько-приазовських просторах як таких не було, через цю територію проходили численні торгівельні шляхи, що при розвитку топографічної науки створило необхідність у описі даної місцевості. Так назва річки Харків вперше з’являється на рукописних сторінках “Великого Креслення” 1556 року.
Перші українські поселенці (тридцять сім сімей) за довгий час з’явилися в харківському урочище лише на початку XVII століття, гнані католицькими утисками Речі Посполитої, чим скористалися московські царі солодкими обіцянками і невиконаними обіцянками при відсутності будь-якої матеріально-технічної допомоги, оголосивши цю територію російською.
Гранітна набережна річки Харків
Однак багнистих берегів Харкова і Лопані лісу було аж ніяк не достатньо для захисту від кочівників, яким думка московських обкладених даниною васалів завжди була не указ, тому в середині XVII століття українські козаки заклали на терасах біля південного краю стрілки фортецю з десятьма сторожовими вежами.
З розвитком слобожанської столиці з’явилася нагальна потреба розширення міської території та забезпечення комунікацій з передмістями. Черга до східних околиць дійшла в 1770-ому, коли через Харків з’явився перший дерев’яний міст, що зв’язав місто з Захарківським районом.
Пологий топкий правий річковий берег в ті часи був значно ближче до центру і тому постійні весняні повені завдавали великої шкоди господарству городян у його межи. Тому в середині XIX століття після руйнівної повені 1853 року було прийнято рішення про збільшення висоти прибережної лінії в районі Павлівської площі, що спричинило зміну русла Харкова, але так не змогло перешкодити затоплення величезної міської території сорок років потому після малосніжною зими.
Саме повень 1893 року спонукала,нарешті, міську владу перейнятися цією проблемою і протягом чотирьох наступних років значно підняти прибережну смугу з обкладанням дерном на відстані майже два з половиною кілометри. Поліпшення екологічної та естетичної складової дозволило також організувати на березі Харкова купалень, які чимало збагатили місцеву скарбницю.
Влада рад, яка прийшла на хвилі кривавого перевороту 1917-го, заявила на початку 1930-х амбітний план з очищення харківських річок, випрямлення їх берегів та забезпечення їх судноплавства (три греблі в межах міста, дев’ятнадцять водосховищ і розворот в зворотній бік Сіверського Дінця для обводнення). Правда реалізована була лише мала його частина – забезпечення річкового пасажирського сполучення від Харківського мосту до Митрофанівського висилку по річці Харків, яке було відкрито 1 липня 1932 року та часткове спрямлення набережних зі знесенням всіх будівель в 20-40-метровій прибережній зоні.
Друга світова війна 1939 – 1945 поклала край усім радянським грандіозним планам, хоча про чистоту харківських річок в період німецької окупації говорить те, що воду з них використовували як питну. Однак в запалі бойових дій міст через річку Харків був зруйнований. Нова бетонна нитка між містом і захарківщиною була урочисто відкрита лише в 1954-ому.
Харків (річка)
І зараз в незалежній Україні з кожним роком річковий Харків кожен день змінює своє обличчя, облагороджуванням берегів, облаштуванням нових бульварів, будівництвом будівель в обрамленні різнокольорових мазків фарби чарівниці-природи.
Архітектура
Річка Харків, згідно з сучасних джерел, є лівою і найбільшою притокою Лопані, яка в межах міста впадає в Уди. Його вузьке звивисте русло протяжністю сімдесят один кілометр пролягає між горбистої місцевості, утвореної відступом світового океану (в цілому 78 терас). Його трапециевидная долина покриває площу в 1160км², а пологі і грузькі береги в межах міста обваловані.
При ширині річки від 2м (верхнє русло) до 20м (нижнє), глибині всього 0,3-0,4 м (під час повені до 4м) і ухилі 0,8м/км її витрата в гирлі становить 2,62м³/с. З урахуванням основного снігового харчування в особливо посушливі роки частково пересихає.
Додаткова інформація
Місце розташування: Україна, Харківська обл.
Посилання
- Нотатки мандрівника. Харківські прогулянки
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М03 (Київ – Лубни – Полтава – Харків), М26 (Харків – Запоріжжя – Сімферополь) або М27 (Харків – Бєлгород). З Харківської об’їзної по Московському проспекту до Харківського мосту через річку Харків.
Громадським транспортом до вокзалів Харкова, а потім міським (трамвай / автобус), що прямує по Московському проспекту до зупинки «Площа Руднєва», а потім квартал на захід до річки Харків.