Історія
Свою історію другої за величиною річки Харківщини людство почало писати в ті давні часи, коли само тільки-но вчилося виготовляти глиняний посуд (мезолітична стоянка VIII-VII тис. до н.е. біля Нового Пришибу), освоювати кам’яні знаряддя праці (сліди стоянок кам’яного віку IV – III тис. до н.е. були виявлені в урочищах Будрило, Гнілуши та Турильські ключі), добувати і переробляти прості метали (кургани епохи бронзи II тис. до н.е. біля с. Олександрії та на околицях Куп’янська) та будувати перші поселення (могильники зрубної культури II – I тис. до н.е. біля сіл Сенькове, Богуславка, Гороховатка, Пристін).
Чистота її кристальних вод в усі часи була гарною підмогою для мандрівника, що йде в далекі країни, або недовгого привалу племені для відпочинку та товарно-грошового обміну. Тому не дивно, що на берегах Оскола часом досі знаходять римські, арабські, візантійські монети I тисячоліття н.е.
Київська Русь в IX – XIII століттях принесла на береги водної артерії Слобожанщини свої поселення з укріпленими палісадами, які були покликані захищати південно-східні рубежі держави, але були зметені лавиною руйнівного Західного походу монголів 1237 – 1342 років. Сліди їх розташування і зараз виявляють знахідки біля села Оскіл.
На три довгих століття береги річки перетворилися на безлюдне Дике поле, тишу якого лише зрідка переривали крики хижих птахів та тупотіння коней знову споряджених на бій військ за право володіння цією нічийною землею.
Літописні пожовклі сторінки згадали про Оскіл лише в 1571 році, коли він був обраний в якості одного з сторожових водорозділів Московії, для чого в його гирлі була закладена дерев’яна фортеця Царьов-Борисов, котра швидко перетворилася на велике місто. А по берегах Дінця і його основного припливу за три наступних десятиліття з’являються ще шість дозорних пунктів для захисту від татар. Причому останні мали схожу планування: острог з дубових палій з дозорними вежами та проїзними воротами в оточенні рову.
Масове заселення ж берегів блакитний перлини Слобожанщини випадає на першу половину XVII століття, причому головними поселенцями стають за свідченням сучасників працьовиті вихідці з центральної України, які володіли багатьма ремеслами. Так на розлогих берегах з’являються цілі селища пасічників-медоварів, кушнірів і гончарів, для яких тутешній клімат та природні дари підходили якомога найкраще.
Нав’язане Московією кріпосне рабство в 1606-1607 роках на українських землях вилилося в активне протистояння царської влади. Відлуння очоленого Іваном Ісайовичем Болотниковим (1565 – 1608) повстання докотилися і на береги Оскілу, де в його підтримку були сформовані і висунуті на Путивль загони з місцевих селян після місцевої воєнізованої верхівки.
В покарання за нескореність, безчинство й самоуправство під приводом посилення шведського тиску на царський режим столична влада припинила постачання селищам на берегах слобожанської річки продовольства та зброї, а татари в 1612-ому довершили руйнування фортець.
Нова хвиля інтересу до південно-західних рубежів держави у московської влади з’явилася у зв’язку з новим посиленням одвічних західних опонентів в особі Речі Посполитої та все того ж Шведського королівства – так на Оскілі в 1633-ому знову стала царська варта, а через шість років прибули з Чугуєва станичники та стрілецький полк, що пізніше підпорядкувався Харківському полку.
Через два десятиліття значимість сторожових фортець південного кордону стала настільки очевидна, що фортеці по берегах Оскілу в терміновому порядку відбудовуються наново, а його береги добровільно-примусово заселяються селянами (для вільних були надані земельні наділи, пільги на сплату податків при обов’язковій допомозі своїм гарнізонам). Причому знову в основній масі своїй останні були вихідцями з Правобережної України.
Однак всі стратегічні старання московської влади закріпити ці землі за собою не давали бажаного результату – татарські набіги раз по раз знищували створену ними інфраструктуру і основне джерело харчування – засіяні селянами поля. Так що після чергового такого «візиту» в 1668-ому місцеві жителі були змушені перед обличчям примари голодної смерті відіслати до столиці супліки з проханням про допомогу хлібом.
Волелюбний непокірний дух жителів Оскільських сіл в черговий дався в ознаки підтримкою повстання Степана Тимофійовича Разіна (1630 – 1671), коли місцеві представники московитів були знищені і встановлена козача вольниця на чолі з братом ватажка Лєском Черкашеніним (1670). Ось тільки слобожанський повстанський епіцентр через місяць було знищено, а проти його учасників почалися жорстокі репресії. Однією з жертв їх стала названа мати Разіна – вдова Матрона Говоруха, якій на головній площі Цареборисіва (нині село Оскіл) відрубали голову.
Навчені гірким досвідом непокори і волелюбності українців в наступний раз в кінці XVII століття царедворці вирішили заселяти берега Оскіла вихідцями з менш реакційних регіонів імперії для асиміляції та придушення повстанського духу, але розгром Запорозької Січі знову привів в ці краї в 1773-ому українських воїнів, котрі тікали від московського терору.
Так харківська річка стала новою колискою свободи оточена безліччю козацьких слобод, які все XIX століття перебуваючи в підпорядкуванні тепер уже Ізюмського полку, визнала протекторат царської влади, яка в свою чергу отримала за це досить безпечний шлях з Криму до столиці. З тих самих пір прискольський край перетворюється на торгівельно-промисловий центр місцевого масштабу, де проходять шість ярмарків на рік та виробляються дьоготь, відмінне борошно, тонку тканину, дьоготь, солодке вино, свічки, глиняний посуд, одяг, а також продають сіль і мед.
Червона чума дісталася до тутешніх місць в 1919-ому і вилилася в протистояння з денікінцями. За його підсумками Східна Україна була окупована радами на сім десятиліть, вся приватна власність ліквідована на користь «народу», а процвітаючі козацькі слободи перетворені в немічні колгоспи.
Коли бойові дії розв’язаної Союзом і Німеччиною Другої світової війни в 1941 році наблизилася до Дінця, в гущавині лісів на берегах Оскілу були організовані склади зброї та припасів для майбутнього опору в тилу ворога, які знадобилися вже через рік.
А післявоєнні роки уготована для берегів Оскілу новий сюрприз, коли, не зважаючи на бажання місцевих жителів, в стратегічних цілях організації наповнення каналу Сіверський Дінець – Донбас в 1954-ому було розпочато будівництво платини для організації Оскільського гідровузла і водосховища (через три роки закінчено). У зону затоплення тоді потрапили з десяток сіл та стільки ж кладовищ.
Через десятиліття (1966) на Оскілі з’явилася своя гідроелектростанція потужністю три тисячі шістсот кіловат, на енергії якої працюватимуть цегельний завод, паровий млин, олійня, механічна майстерня та безліч інших невеликих підприємств. Мальовничі ж берега річки обмилували туристичні центри, які і зараз з розкритими дверима чекають всіх бажаючих насолодитися красою харківської перлини.
Архітектура
Як основна притока головної водної артерії Харківщини на території України Оскіл з’являється з півночі біля села Тополі, і долає по області 180 кілометрів (загальна довжина 436км) до свого впадання в якості правого рукава в Сіверський Донець.
Його значний водний ресурс, що наповнюється атмосферними опадами та підземними джерелами, забезпечує русло завширшки 30-40 метрів при глибині від двох до десяти метрів і площу басейну в 14 680м² (в Харківській – 5511м²). При цьому широко використовувана для поливу та водопостачання його вода в зимовий період покривається шаром льоду, що досягає півметрової товщини.
Береги неспішної (ухил 0,29м/км) річки, основне русло якої пролягає з півночі на південний захід, мають практично на всьому своєму протязі степовій порослий очеретом, лозою, вербою ландшафт, причому лівий – рівнинний, а правий – покритий мальовничими крейдяними оголеннями з численними невеликими затоками. Місцями зустрічаються соснові бори та листяні садження прорізані долинами приток, балками та ярами.
Пам’ятки
Оскільське водосховище, забезпечене веслуванням довженною у вісімсот метрів (ширина 20м) в районі села Оскіл, являє собою водоймище обсягом 480 мільйонів кубометрів води і площею дзеркала 320 квадратних кілометрів. У довжину водосховище тягнеться на відстань близько 100 кілометрів, а його глибина сягає п’ятнадцяти метрів при ширині близько 3 – 4 км. Напір проходять через греблю (пропускна здатність водозливу розрахована на проходження трьох тисяч кубометрів на секунду) вод забезпечують роботу електростанції потужністю дві тисячі кіловат.
Додаткова інформація
Місце розташування: Україна, Харківська обл.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Р79 (Сахновщина – Куп’янськ – Піски), яка йде уздовж Оскілу і кілька разів перетинає його.
Громадським транспортом по залізниці / автобусним сполученням до села Оскіл / Куп’янськ / Борова, а потім до річки.