“Архітектура — теж літопис світу: вона говорить тоді, коли вже мовчать і пісні, і перекази.”
Н.В. Гоголь
“Минуле – батьківщина душі людини. Іноді нами опановує туга по почуттях, які ми колись відчували. Навіть туга за колишньої скорботи.”
Генріх Гейне
Прабатько сучасного міста, який пішов в безодню небуття без надії на повернення, подарувавши своєму дітищу велике майбутнє та розквіт, щоб назавжди залишитися на пожовклих сторінках історії славетністю свого буття.
Пам’ять а жовто-блакитних кольорах з тризубом на чолі, як нагадування про довгій шлях міста крізь століття випробувань, щоб слугувати світові прикладом стійкості, мужності та відданості своєму корінню крізь заборони, катування та смерть.
Московія ніколи не була країною воїнів, для цього в неї не було достатньої кількості освіченого та високовмотивованого воїнства з загально прийнятим розумінням законів військової честі, доблесті та сили духа. Фактично історично жодної перемоги на полі бою московити не досягали без допомоги чи руками інших народів. Так було, і так буде, допоки існує це штучне об’єднання диких племен на планеті Земля. Чого варта лише слава «непереможного» чорноморського флоту і головної кримської його гордості, військово-морської бази в Севастополі.
Крим з моменту його першої анексії 8 квітня 1783 року маніфестом про приєднання до Московії непомірними імперськими амбіціями німкені Катерини ІІ на століття вперед став своєрідним Троянським конем, і було лише питанням часу, коли півострів почне свій руйнівний вплив на це штучне політико-географічне утворення.