“Архітектура — теж літопис світу: вона говорить тоді, коли вже мовчать і пісні, і перекази.”
Н.В. Гоголь
“Минуле – батьківщина душі людини. Іноді нами опановує туга по почуттях, які ми колись відчували. Навіть туга за колишньої скорботи.”
Генріх Гейне
Друга за довжиною та повноводдям річка України, як головна артерія Поділля, чий шлях прямує через чисельні міста і села, даючи їм ось вже не перше тисячоліття ресурс для життя та розвитку, щоб майбутнє стало дійсністю.
Мабуть самий найукріпленіший вододіл українського минулого, величні свідки якого і досі могутніми кам’яними велетнями-старцями посідають його сиві схили, охороняючи споконвічні українські землі вже не від ворогів минулого, а пам’ять від забуття нащадків.
Батько Даждьбога-Сонця, який вдихнув життя у величний Всесвіт, саме він за віруваннями праукраїнців подарував людству окрім магії вогню золотий плуг, жорна, вміння сіяти-жати та хліб випікати, а також навчив ковальській справі і ввів моногамний уклад парування. Всемогутній першобог Сварог, який дванадцять космічних ночей (в земному літочисленні — 12 000 років) вів людство на шляху еволюції, щоб втомившись передати своїм дітям-Сварожичам опікунство над справами земними та небесними.
Хоч Отець всіх богів давно на заслуженому відпочинку після видгороження всесвіту від витівок великого Хаосу та створення всього існуючого на Землі, як дбайливий родитель він з височині свого Сьомого неба приглядає за своїми дітьми-бешкетниками, щоб періодично з усією батьківською суворістю карати їх за провину, щоб у подальшому вони, вже очищені від гріхів, постали перед людьми ідеальним взірцем для наслідування.
