“Архітектура — теж літопис світу: вона говорить тоді, коли вже мовчать і пісні, і перекази.”

Н.В. Гоголь

“Минуле – батьківщина душі людини. Іноді нами опановує туга по почуттях, які ми колись відчували. Навіть туга за колишньої скорботи.”

Генріх Гейне



Річка Дністер

Друга за довжиною та повноводдям річка України, як головна артерія Поділля, чий шлях прямує через чисельні міста і села, даючи їм ось вже не перше тисячоліття ресурс для життя та розвитку, щоб майбутнє стало дійсністю.

Мабуть самий найукріпленіший вододіл українського минулого, величні свідки якого і досі могутніми кам’яними велетнями-старцями посідають його сиві схили, охороняючи споконвічні українські землі вже не від ворогів минулого, а пам’ять від забуття нащадків.

Читати далі »


Срібна голова, золоті вуса

Споконвічні українські боги Ярило та Лілея, Велес та Лада, Рід та Мокоша, Купало та Майя… були вмить скинуті зі своїх тисячолітніх п’єдесталів безжальною рукою князя Володимира, який вирішив похрестити Русь-Україну, а дружинники князя це рішення зі всім своїм завзяттям вірних служак вогнем та мечем втілювали в життя, принаймні в столиці — порубали та спалили їхні дерев’яні тотемні зображення, які і після угоди Києва з Візантією 945 року продовжували з височині чи-то Щековиці, чи Лисої гори оберігати країну від зла та напастів.

От тільки на тотемне втілення головного бога пращурів у завжди готових виконати наказ вояк рука не піднялася, хоч кам’яного ідола Перуна з срібною головою та золотим вусом (за іншою версією — повністю позолоченого) княжі дружинники все ж скинули з високого київського пагорбу прямо в швидкі дніпровські води (інших шість дерев’яних ідолів за старовиною легендою, були знищені ними на місці, як і наказав князь).

Читати далі »

Хмара тегів