“Архітектура — теж літопис світу: вона говорить тоді, коли вже мовчать і пісні, і перекази.”
Н.В. Гоголь
“Минуле – батьківщина душі людини. Іноді нами опановує туга по почуттях, які ми колись відчували. Навіть туга за колишньої скорботи.”
Генріх Гейне
Друга за довжиною та повноводдям річка України, як головна артерія Поділля, чий шлях прямує через чисельні міста і села, даючи їм ось вже не перше тисячоліття ресурс для життя та розвитку, щоб майбутнє стало дійсністю.
Мабуть самий найукріпленіший вододіл українського минулого, величні свідки якого і досі могутніми кам’яними велетнями-старцями посідають його сиві схили, охороняючи споконвічні українські землі вже не від ворогів минулого, а пам’ять від забуття нащадків.
Був собі один дяк-грішник, бо мав слабкість – ходити до чужих молодиць. Але Бог не міг цього довго терпіти і зрештою покарав його.
А той дяк був ще й музикою – вмів неперевершено грати на скрипці. От якось уночі сидить він у однієї молодиці та грає їй на скрипці, аж раптом до хати заходить якийсь поважний пан. Став той пан просити дяка, щоб пішов він грати до нього на бал, і пообіцяв за це щедру винагороду. Музика погодився. Вийшов дяк із паном, сів у розкішну карету, і вони рушили.
