Історія
Там де Бугжек стає Бугом
Сформована сотні мільйонів років тому (пізня палеозойська ера) рельєфна місцевість дна Сарматського моря зі своїми рифами і низовинами під чарівною рукою часу перетворилися в мальовничі долини і каньйони далеко віддалені від морської гладі. Але, як нагадування про ті далекі часи, серед зелених полів протягнули свої руки до втікаючої океанської гладі блакитні річки, що стали основою життя родючих земель Правобережної України – Побужжя.
Через століття (I тисячоліття до н.е.) там де було море, а тепер котив свої води Південний Буг, пройдуть кочові племена язаматів, скіфів, алазонів, знайшовши своє відображення в працях авторів ранньої античності як одна зі складових стародавнього світоустрою.
Потім на зміну кочівникам на зорі I тисячоліття н.е. в часи великого переселення народів берега Побужжя стануть ареною для гунно-гостських воєн, коли переможені і переможці залишать за собою випалене та усіяне полеглими полі брані і назавжди покинуть ці місця, щоб розчинитися в серпанку європейських просторів.
За ними на землі басейну Південного Бугу в V столітті прийдуть нові володарі з тим, щоб , оселившись на берегах його кристально чистих річок, виплекати їх родючість. Це будуть племена уличів і тиверців, які вирішать всю подальшу долю цих долин і пагорбів як слов’янської вотчини.
Південний Буг
Їх на сторожі майбутньої Правобережної України на початку II тисячоліття змінить Волинське князівство, яке перетворить Побужжя у відрізок знаменитого Шовкового Шляху, що з’єднав середньовічні схід і захід Євразійського континенту.
У XIII столітті берега Південного Бугу з притоками і розташовані на них селища не одного разу переживуть спустошливі набіги татаро-монгол, поки переможені в битві при Синіх Вода 1362 року кочівники не передадуть їх під владу князівства Литовського, а потім королівства Польського.
У підсумку цілих чотириста з лишком років ці землі перебували у правлінні польського-литовських володарів (з невеликою перервою в двадцять сім років, коли тут панувалаі Османська імперія), які перетворили береги на квітучий рай.
А з 1793 році Побужжя разом із значною частиною правобережної України переходить у володіння Російської імперії, разом з якої переживало всі злетіти і падіння двох століть (правда вже як складова її пріемника – СРСР), поки в 1991 році не став невід’ємною частиною незалежної України, якою є і понині.
Архітектура
Побужжя
Південний Буг – єдина велика річка, басейн якої (становить понад шістдесят три тисячі квадратних кілометрів) практично повністю знаходиться на території України, розташований у межах Хмельницької, Вінницької, Миколаївської та вододільної смуги Одеської та Кіровоградської областей.
Починаючи свій біг у між Волинською і Подільською височинами річка тече між мальовничих берегів Товтр і Медоборів з їх порогами, поворотами, стрімкими скелями і долинами, щоб, розділивши Вінницю на дві половинки і подолавши вісімсот п’ятдесят сім кілометрів шляху, впасти в Бузький, а потім Дніпрово-Бузький лиман і розчиниться в прозорих водах Чорного моря в районі міста Миколаїв.
Понад шістдесят невеликих річечок-джерел становлять басейн Побужжя, який забезпечує енергією роботу дев’ятнадцяти гідроелектростанцій і десятка млинів, і це не рахуючи туристичної інфраструктури, артезіанських свердловин і найбільшого родовища графіту на території країни.
Додаткова інформація
Місце знаходження: Україна, Хмельницька, Вінницька, Кіровоградська / Одеська, Миколаївської області.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е50 (М12) (Ужгород – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Кіровоград – Дніпропетровськ – Донецьк), яка в Меджибожі проходить поруч з місцем впадання річки Бужек у повноводні води Південного Бугу / Вінниця перебуває на землях басейну річки / в Миколаєві – впадає в Днесторово-Бузький лиман.
Громадським транспортом до одного з населених пунктів, що знаходяться на землях Побужжя.