Історія

Їхній вік рівноставленний зі знаменитими єгипетськими пірамідами, коли історія цивілізованого людства лише починала свій шлях. Вони – символ спадкоємності поколінь. У їхніх надрах ховається цілі сімейні клани за сторіччя. Ім’я їм – таємничі овіяні вітрами часу кургани, якими так славиться українська земля.

Так перший меморіальні споруди з земляним насипом у вигляді пагорба, по завіренню істориків, з’являються в Середньому та Нижньому Придніпров’ї на рубежі IV – III тисячоліть до н.е. в культурі скотарського населення степової зони, що відносяться до індоіранської групі. І Хортиця є одним з хоронителів цих унікальних пам’яток історії.

Бронзовий ж вік приніс головному дніпровському острову, що став вже сакральним, нові кургани з багатошаровими похованнями, де в оточенні горщиків, копій, пряжок і бронзових прикрас (браслети, скроневі підвіски, кільця, шпильки, хрестоподібний підвіски) на місце свого останнього притулку відправлялися в позі ембріона з долонями складеними перед обличчям жителі ямної і зрубної культур в XVI – XII століть до н.е.

В кінці IX століття до н.е. українські степи стали рідним домом для войовничого племені кіммерійців, яке завдало, згідно історичних даних, нищівної військової поразки двом наймогутнішим давньосхідним державам того часу Урарту та Ассирії.

Їх невід’ємна від культу війни похоронна культура, наслідуючи традиціям своїх попередників на землях Північного Причорномор’я, припускала так звані впускні поховання – потужні накати з обтесаних колод (склеп) з величезними могильними ямами виритими на вершині раніше існуючих курганів, де тіло знатного воїна відправлялося в загробний світ у всеозброєнні: залізний меч із золотими тонко прикрашеними пластинами, стріли і спис з бронзовими та залізними наконечниками служили йому надійним захистом на всьому шляху його мандри.

Численні племена іраномовних скіфів, гнані зі сходу кочівниками-массагетами, вдерлися в причорноморські землі в середині VII століть до н.е. і почали витісняти кіммерійців, хоча й спадкували деяким їхнім традиціям. У лічені десятиліття територія їх царства (перша держава на території нинішньої України – північнопричорноморська Скіфія) збільшилася в рази завдяки розважливій політиці вождів, які умудрилися без бою змусити капітулювати наймогутнішу перську армію Дарія I (550 до н.е. – 486 до н.е. ) наприкінці VI століття.

Багата здобич їх переможних азіатських походів поступово осідала в підкурганних похованнях знаті. Тоді-то на всій великій підконтрольної кочівникам області і з’являються величезні могильно-курганні комплекси, що складаються з дерев’яної або кам’яної гробниці з високим земляним насипом зверху.

Зеніт розквіту Скіфії випадає на кінець V – початок IV століття до н.е., коли розрізнені її племена (воїни, правителі, землероби і скотарі) були об’їдені єдиними культурними традиціями, в числі яких був і уніфікований обряд поховання, що відрізнявся глибокими (до 15м) катакомбами з похоронними камерами і складеними з плит дерну і каменю з глиною у вигляді скріплювального елементу курганами. Вінчала споруду кам’яна статуя-оберіг.

Але ще недавно багате і могутнє скіфське царство спіткає доля попередників – кінець IV століття до н.е. період занепаду і роздробленості закінчиться втратою території нинішньої України, новими володарями якої стануть сармати (екстенсивні племена кочових скотарів), зокрема, іраномовні номадиязигі і роксолани.

Вони залишать про себе пам’ять у невеликих скромно облаштовані (до десяти метрів у діаметрі в кілька десятків сантиметрів заввишки) похоронних пагорбах з багатими дарами з предметів побуту, інвентарю, гнуздечних наборів, прикрас і зброї для загробного життя всередині дерев’яних ящиків.

Однак, до кінця III століття безроздільне володарювання в українських степах сарматів закінчилося – прийшли з півночі племена готів підпорядкували собі і їх, і слов’ян, і дакійців. Готські скупі на емоції традиції у всій красі демонструють ті деякі поховання, що дійшли до наших днів у вигляді нехитрих ям з нечисленним похоронним інвентарем у поєднанні з бірітуалізмом.

Навала тюркомовних гунів з Азії, що сталася через століття, у воєнному союзі зі слов’янами повністю вигнало вестготів, остготів і алан з Вісло-Дніпровського межиріччя. І хоча вони незчисленними всеруюнуючими на своєму шляху ордами розбрелися по всій величезній території Східної Європи, через інтенсивне кочовий образу життя та етнічної неоднорідності про них на пам’ять залишилося лише кілька окремих похоронних курганів воїнів, що покояться в оточенні зброї, кінської збруї і дорогоцінних прикрас.

Після падіння гуннского панування аж до раннього середньовіччя, коли на причорноморських землях Київської Русі з 1220 року будуть безроздільно господарювати татаро-монгольські орди, по сторінках степовій історія змінюючи один одного легкою тінню промайнуть кочові кутригури, оногури, утигури, тюркіти, угри-мадяри, печеніги…. Їх багаті і не дуже поодинокі кургани, наслідуючи традиціям попередників, будуть все також з’являтися в Подніпров’ї.

Весь цей зріз історії в п’ять тисяч років захованим в серці зелених пагорбів нині зберігає Хортиця; і Скіфський Стан з Зоровою могилою – одна з її перлин. Хоча і залишається таємницею яким саме племенам вона зобов’язана своїм існуванням з урахуванням того, що з двадцяти восьми первісних курганів п’ятої групи до наших днів залишилося в незайманому вигляді лише три, а крім того у багатьох племен була традиція підпоховання на вершині споруд своїх попередників.

Цінність даного об’єкта це жодною мірою не зменьшує, що стало причиною активізації робіт Національного заповідника Хортиця восени 2005 року з відтворення унікальної пам’ятки історії: збережені кургани були очищені, три – відновлені на колишньому місці, а ще вісім макетів хоч від частини доповнили картину раніше існуючого комплексу.

Архітектура

Так нині могильний комплекс Скіфський Стан розташований в південній частині на найвищій точці (78м над рівнем моря, 59м над рівнем річки) найбільшого дніпровського острова являє собою музей під відкритим небом площею у двадцять один гектар. На його прорізаній звивистими стежками з кам’яними свідками-експонатами минулого території розташовано чотирнадцять курганів і лапідарій.

Зелені пагорби-усипальні різної конфігурації під пильним наглядом кам’яних бовванів-охоронців на вершині розташовані вервечкою і врозкид залежно від їх символізму (реконструйовані) і історичної справедливості (збереглися). Два з них – найвищий «Зорова могила» і західний прикрашають дозорні вежі- бекети.

Лапідарій ж в північно-західній частині комплексу являє собою вимощене каменем містичний коло з розташованими вздовж його контурів зібраними по всій Запорізькій області кам’яними хранителями історії у вигляді кіммерійських, скіфських і половецьких скульптур, колійних стовпів, надмогильних хрестів і предметів побуту (корита, жорна, зернотерки , гармани).

Додаткова інформація

Місце знаходження: Україна, Запорізька обл., м. Запоріжжя, о. Хортиця (південна частина).

Як дістатися

По трасах Е105 (Харків – Запоріжжя – Мелітополь – Чонгар – Сімферополь) / Н08 (Дніпропетровськ – Запоріжжя) / Н23 (Кривий ріг – Нікополь – Запоріжжя) / р37 (Бердянськ – Запоріжжя) / Т08 03 (Маріуполь – Запоріжжя). У місті прямувати вздовж центральної вулиці (Космічна – Леніна – Гребельна – Каширське шосе) до повороту на вул. Сергія Тюленіна, яка через Преображенський міст виходить на Хортицю. Далі – в південному напрямку до вказівника «Скіфський Стан».

Маршрутним таксі №91 від ДК Кірова до зупинки «Скіфський Стан», а потім пішки 5 – 10 хвилин до курганної групи.