Історія
Хто як не безлюдні безкраї українські степи з невисокими пагорбами могли вкрити в ніжних обіймах своїх вірних синів з Запородской Січі серед лютої зимової холоднечі і літньої спеки, коли дніпровські води ставали немилосердними до своїх захисників, погрожуючи холодом чи раптовою атакою ворогів. У міжвоєнні періоди тільки зберігачи традицій залишалися в серце козацької вольниці, інші ж сімейні організовували поселення-«зимники», одним з яких і була Кінська слобода Кальміуської паланки Війська Запорозького на бігу ріки Конки, там де її повноводе русло розгалужується на безліч рукавів.
З початком активної колонізації земель північного Приазов’я та Кримського півострова Російською імперією в другій половині XVIII століття ці землі за розпорядженням влади активно заселяються відставними солдатами, щоб знизити опірність місцевого населення. Так в 1770 році з’являється солдатська слобода Кінські Роздори, основним заняттям жителів якої, крім сільського господарства, був нагляд за роботами каторжників з будівництва Кирилівської фортеці.
Через два десятки років, так і не дочекавшись своєї церкви, від слободи до Маріупольського духовного правління регулярно починали надходити прохання про призначення в Кінські Роздори священика і закладку храму Господнього на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Причому для будівництва у місцевих жителів вже досить було припасено і дерева, і каміння дикого, і грошей, і церковного начиння.
Та тільки дозвіл на будівництво було отримано лише 7 січня 1794 року з рук митрополита Гавриїла (1746 – 1821). До цього первосвященики Катеринославської губернії вважали недоцільним збільшення кількісті парафій і зменшення пастви церкви Георгія Переможця Петровської фортеці, яка відстояла від селища на сім верст. Указом же від 15 червня того ж року на служіння в казенну слободу соборували таганрозького священика Романа Протасевича.
З призначенням духівника, який освятив місце і благословив закладку наріжнього каменя, роботи з будівництва довгоочікуваного храму в Кінських Роздорах закипіли. Так що вже через два роки (18 липня 1796-го) маріупольське духовенство рапортувало преосвященному Гавриїлу про успішне завершення робіт зі зведення та оснащення дерев’яного Різдво-Богородичного храму і готовності його до освячення.
21 жовтня 1796 року протоієрей Таганрозький Іоанн Андрєєв благословив довгоочікувану святиню а Кінських Роздорах на священнодійство і проведення богослужінь.
Слобода під знаком Христа процвітала і розвивалася, з кожним роком збільшуючись чисельно і територіально, що не могло не позначитися на її духовному серці – в 1824 році простенька дерев’яна церква Різдва Богородиці була розібрана, а натомість неї облаштована нова знову ж дерев’яна «вельми красива».
Однак дерево – матеріал не міцний. Безжальне полум’я пожежі поглинуло диво дерев’яного зодчества в кінці XIX століття, так що новий храм було вирішено зводити в камені. Роботи тривали три роки і були урочисто закінчені освяченням в 1898 році нової церкви на колишньому місці на честь Покрова Пресвятої Богородиці.
Зі встановленням на українській землі комунізму після перевороту 1917-го, не дивлячись на шалену атеїстичну боротьбу нової влади, оплот православ’я в умовах жорстких утисків і сильного тиску (перша спроба закриття в 1929-ому) продовжував нести світло віри в серця своїх парафіян аж до 1961 року, коли нерівна битва з державною машиною все-таки була програна, і в його стінах розмістили склад отруйних хімікатів.
Історія завжди розставляє свої крапки над «і», тому країна рад до середини 1980-х абсолютно вичерпала свої аргументи за існування. Було знято табу на релігійну діяльність, а з ним почалася епоха духовного відродження української нації. Так вже в 1988 році в Кінських Роздорах почалося відновлення забутою святині.
Реставрація і збирання по крихтах церковного начиння тривали до 1991 року, коли освячена на честь Преображення Господнього церква знову відчинила свої двері перед парафіянами, але збитки завдані комуністичними варварами виявився настільки відчутними, що роботи по підтриманню стану будівлі, гідного високого звання, тривають постійно і донині.
Архітектура
Розташований на найвищому пагорбі в окрузі Свято-Преображенський храм у Кінських Роздорах висотою понад тридцять метрів є візуальною домінантою, ваги якій надають спадаючи вниз долини і річка Конка у їх підніжжя.
Хрестоподібна в плані (35м х 20м) церква – типовий представник класичної архітектури кінця XIX століття, хіба що більш величний завдяки масивним чотирьохколонним портикам доричного ордера країв осей (крім апсиди), величній двоярусній дзвіниці над притвором, високому світловому барабану средохрестя, витягнутим аркам віконних прорізів, гранованій апсиді і розмаїттю декоративних елементів оздоблення (трикутні сандрики, масивні лиштви, складнопрофільні карнизи, троянди фронтонів, зімкнена покрівля з главками).
І при всьому цьому білий лебідь духовності запорізьких степів (головна вісь схід-захід з невеликим відхиленням на південь), не дивлячись на свою монументальність, створює легкий химерний силует, який запам’ятовується надовго.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Запорізька обл., с. Кінські Роздори.
Посилання
- Історичні факти. Вища справедливість
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Т0815 (Бердянськ – Орєхов) або Т0803 (Запоріжжя – Орехів – Маріуполь) до Кінських Роздорів. Свято-Преображенська церква знаходиться біля траси.
Громадським приміським транспортом із Запоріжжя / Бердянська, що прямуює через Кінські Роздори. Храм розташований біля дороги.